Розділ 31. Нашатирний спирт.

Різкий, нестерпний і їдкий запах нашатирного спирту зненацька вдарив у ніздрі, змушуючи мозок Аріадни вирватися з темряви. Вона зморщилася, відчуваючи, як кожна клітина пульсує від нестерпного заліза. Повіки були наче налиті свинцем і відмовлялися слухатися, але вона, зробивши зусилля над собою, все ж змусила їх розплющити.

Аріадна все ще лежала на підлозі в коридорі, але її голова тепер покоїлася на чомусь м’якому – акуратно згорнутому рушнику. Поруч із нею, на колінах на підлозі, сиділа незнайома жінка років п’ятдесяти. Вона виглядала елегантно навіть у домашньому одязі: коротка ідеальна стильна стрижка, проникливі очі.

— Дитино, нарешті ти повертаєшся до тями, — голос жінки був спокійним,  але в інтонаціях відчувалася багаторічна звичка керувати людьми. — Чесно кажучи, я вже тримала свій смартфон у руках, щоб викликати сюди бригаду швидкої допомоги. Ще б одна хвилина без свідомості – і в цей під’їзд злетілася б на сиренах половина медичної служби Мілана.

Аріадна спробувала піднятися на лікті, але весь світ навколо неї хитнувся вбік, наче палуба корабля під час сильного шторму.

— Хто ви? І що взагалі... що сталося? — ледь чутно прохрипіла вона, пальцями торкаючись лівої скроні. Пальці відразу відчули щось вологе й липке.

— Лежи спокійно і не рухайся, — м’яко наказала незнайомка, утримуючи її за плече. — Я твоя сусідка знизу, синьйора Лучія. Знаєш, сьогодні я почула через вентиляцію скандал у квартирі Марка, що спочатку грішним ділом подумала, ніби тут знімають якусь італійську оперу. А потім почувся звук падіння і різкий гуркіт вхідних дверей. Коли я визирнула у вікно й побачила ту навіжену біляву фурію, яка в неадекваті вилітала з нашого під’їзду. Я зрозуміла: щось тут точно не так. Оскільки в мене є запасні ключі від цієї квартири ще з тих часів, коли Марк тільки-но почав робити капітальний ремонт, я наважилася піднятися й усе перевірити.

Синьйора Лучія спритно змочила марлевий тампон антисептиком і почала обробляти розсічення на голові Аріадни, від чого дівчина засичала від болю.

— Тобі, дівчинко, насправді дуже пощастило. Ваза була масивною і важкою, але, на твоє щастя, удар прийшов по дотичній траєкторії. Жахливий синець, звісно, скоро з'явиться на пів обличчя, але сам череп цілий і неушкоджений. Повір, я точно знаю, що кажу – я колишній хірург. А зараз... я більше займаюся паперами. Я – директор тієї самої приватної клініки, де твій Марк щодня рятує людські життя.

Аріадна здивовано глянула на жінку, на кілька секунд навіть забувши про свій головний біль.

— Ви...директор Марка?

— Можна й так сказати, — Лучія ледь помітно усміхнулася кутиками губ, допомагаючи Аріадні обережно сісти на підлозі, спираючись спиною на стіну коридору. — Я знаю цього хлопчика ще з часів, коли він був наляканим студентом і бігав за мною на практиці. Й боявся навіть неправильно взяти до рук скальпель. А коли я нещодавно почула від колег, що в його житті з'явилася особлива дівчина, яка змусила його знову світитися від щастя. Я дуже за нього зраділа. Але, зізнаюся, точно не очікувала нашого знайомства за таких... драматичних обставин.

Лучія допомогла Аріадні повільно піднятися на ноги і, притримуючи за талію, довести її до вітальні. Вона всадила її в крісло і, навіть не думаючи питати дозволу, пішла на кухню. За кілька хвилин вона повернулася, тримаючи в руках велику чашку гарячого й дуже солодкого чаю.

— Пий усе до останньої краплі. Тобі зараз потрібна швидка глюкоза, тепло і повний спокій, — вона сіла на стілець навпроти, уважно спостерігаючи за реакцією зіниць дівчини на світло. — Марку я, як ти помітила, поки що не дзвонила. Він зараз перебуває на дуже важливій операції, я знаю його погодинний графік. Якщо йому зараз зателефонувати в операційну і сказати, що його дівчина лежить у крові, цей божевільний закоханий кине пацієнта і примчить сюди. Давай дамо йому спокійно закінчити свою роботу, а вже потім вирішимо, що нам робити з цією психічно божевільною К’ярою та її вчинком.

Аріадна повільно, маленькими ковтками пила солодкий чай, відчуваючи, як приємне тепло поступово розливається по її тілу, а думки в голові нарешті стають чіткішими.

— Дякую вам, Лучіє. Ви врятували мене від дуже довгого й небезпечного перебування на тій холодній підлозі.

— Це дрібниці, на моєму місці так вчинив би кожен лікар, — Лучія підвелася зі стільця.. — Я піду, мені уже час повертатися до справ. Але обіцяй мені: якщо раптом відчуєш хоч найменші напади нудоти чи сильне запаморочення – негайно тисни кнопку екстреного виклику на нашому домофоні, я за дві хвилини пришлю за тобою медичну машину. Поки що відпочивай.

Коли вхідні двері за директоркою тихо зачинилися, Аріадна ще кілька хвилин сиділа в тиші порожньої вітальні, звикаючи до свого нового стану. Потім вона підвелася. Її нудило – і від вигляду власної крові на підлозі коридору, і від огидного спогаду про спотворене обличчя К'яри. Цей бруд треба було негайно знищити.

Вона, долаючи напади слабкості, пішла у ванну, взяла відро, чисту ганчірку та хімічний дезінфектор. Повільними рухами Аріадна почала змивати сліди цього ранкового кошмару. Кожен нахил тіла боляче відгукувався пульсацією у скроні, але для її внутрішнього стану було важливо зробити цю брудну роботу власними руками. Вона змивала не просто кров – вона назавжди стирала будь-яку присутність К’яри в цьому домі та в житті Марка. Коли підлога в коридорі знову засяяла, Аріадна акуратно зібрала в пакет усі осколки розбитої вази – колись вона була красивим витвором мистецтва, але тепер стала символом розбитого минулого Марка.

Вона викинула ці осколки в смітник і міцно, на кілька вузлів зав’язала темний пакет. Минуле пішло геть. Раз і назавжди. Тепер лишилося тільки спокійно дочекатися повернення Марка.

Аріадна повільно лягла на ліжко в спальні, заплющила очі й притиснула до пульсуючої скроні загорнутий у рушник холодний компрес із льодом...