Розділ 30. Ілюзія безпеки.

Сон Аріадни був глибоким і тривожним. Їй снилися нескінченні, заплутані лабіринти міланських вулиць, у яких вона блукала босоніж, і гучні звуки друкарських верстатів. Вона проспала лише п’ять годин після своєї нічної творчості, коли крізь пелену сновидінь прорвався різкий, наполегливий звук дверного дзвінка.

Вона насилу розплющила повіки, намагаючись бодай якось зорієнтуватися в просторі. Яскраве сонце вже стояло високо в зеніті, заливаючи спальню світлом. "Мабуть, це кур’єрська доставка", – миттєво промайнуло в її ще напівсонній голові. Вчора ввечері, перебуваючи в творчому екстазі, вона замовила через онлайн-додаток кілька нових дизайнерських суконь для майбутніх презентацій, але сподівалася, що кур’єр приїде набагато пізніше.

Нашвидкуруч накинувши на оголені плечі легкий халат і намагаючись пальцями приборкати розпатлане волосся, Аріадна, ледь переставляючи ноги, поплелася до дверей. Вона була розслабленою й сонною, навіть не подумала глянути у вічко. Її пальці повернули замок і на кілька сантиметрів відчинили двері, як вони раптом із шаленим гуркотом ударилися об стіну.

У коридор квартири, наче ураган, влетіла К’яра. Її теперішній вигляд був далеким від того ідеального образу світської левиці, який Аріадна зовсім нещодавно бачила в Римі. Волосся було розпатлане в різні боки, макіяж розмазався по щоках, а в зіницях горів нездоровий вогонь люті.

— Ти! — істерично закричала вона. — Ти все ще тут, римська тварюко?! Ти дійсно думала, що зможеш ось так приїхати в моє місто, безсоромно заселитися в його квартиру і вдавати тут із себе господиню?!

Аріадна завмерла на місці, намагаючись до кінця прокинутися від сну.

— К’яра?.. Ти що тут робиш? І як, ти сюди потрапила? — голос Аріадни був хрипким і слабким від сну.

— Це моя квартира! Чуєш мене?! Ми обирали ці меблі разом! Ти тут ніхто, порожнє місце, просто випадкова дівка з грецького острова! — К’яра переривчасто дихаючи, почала наступати. Її обличчя перекосилося від гримаси. — Марк повернеться до мене, повзатиме на колінах, як тільки ти зникнеш з його горизонту!

Аріадна відчула, як десь глибоко в грудях, витісняючи заціпеніння, починає закипати лють. Втома і перерваний сон зробили її реакцію різкою та безжальною. Вона не збиралася терпіти цю істерику в домі чоловіка, якого кохала понад усе.

— Послухай мене уважно, хвора ти жінка, — Аріадна випрямила спину, її очі звузилися, а голос став холодним. — Я не знаю, які саме таблетки сьогодні ти забула випити, але зараз розвертаєшся і йдеш звідси далеко і надовго. Якщо я ще бодай один раз побачу твою фізіономію біля цих дверей, я викличу наряд поліції. Забирайся звідси геть!

К’яра на мить замовкла, задихаючись злості. Здавалося, що вона не очікувала такої жорсткої відсічі від письменниці. Її божевільний погляд хаотично метався по коридору і раптом зупинився на масивній вазі, що стояла біля входу. Цю унікальну вазу Марк колись давно привіз із венеційського острова Мурано.

Все наступне сталося за лічені секунди, які розтягнулися до вічності.

— Ти нікуди мене не пошлеш, нікчемо! — верескнула К’яра.

Вона в пориві схопила важку вазу обома руками. Аріадна краєм ока помітила цей рух і спробувала закритися руками, але її тіло все ще було розслабленим і повільним після сну. Важка ваза зі звуком врізалася їй в ліву скроню.

Біль був нестерпним. Весь світ раптом повністю втратив будь-який сенс. Дівчина відчула, як її ноги стають ватними та неслухняними, а підлога наближається до її обличчя. Вона впала на бік, боляче вдарившись плечем, але майже не відчула болю.

Останнє, що її свідомість встигла зафіксувати перед тим, як остаточно зануритися в чорну безодню – це цокіт підборів К’яри, яка в паніці бігла геть до виходу, і різкий гуркіт вхідних дверей. Які автоматично зачинилися, залишаючи Аріадну лежати в квартирі. 

Темрява навколо була  липкою і бездонною. І єдиною думкою, що промайнула в її свідомості, було ім’я чоловіка: "Марк...".