28.1

   Початок ритуалу майже нічим не відрізнявся від попередньої спроби. Лише цього разу страхувати Навіріса мала не я. Лорі швидко підняла формулу. Було помітно, що вдруге це давалося їй значно легше. А ось під час вливання сили княгиня трохи забарилася. Навіріс різко вигнувся, помітно відчуваючи дискомфорт.

   Краєм ока помітила, як Ріа затиснула долонями рот, щоб не скрикнути. Леді Лореймер швидко взяла себе в руки й продовжила підтримувати сина. Лорі витягла «Крон» і розвернула символ до мене. Я спрямувала магію на подвоєну позначку, обережно стираючи зайву крапку. Після цього відьма відновила пошкоджені контури, і на виході ми отримали правильний відьомський символ «Альт».

   Лорі уважно перевірила результат і лише тоді повернула його на місце. Коли процедура завершилася, ми з нею майже одночасно впали на підлогу. Ріа тихо зойкнула, але так і не наважилася підійти ближче.

   — Все. Дайте йому хоча б до ранку відпочити, — прошепотіла Лорі, помітно знесилена. — Результат ви побачите вже завтра.

   — І яким саме буде цей результат? — запитала княгиня, обережно вкладаючи голову сина зручніше.

   — Це трохи схоже на момент укладання контракту з демоном, — відповіла я, простягаючи руку до Лорі. — Дай руку.

   — Ні. Не треба. Ти теж виклалася на повну, — відмахнулася відьма.

   — Щоб я виклалася на повну, мені потрібно або викликати когось дуже серйозного, або навпаки — відправити когось у Безодню, — фиркнула я. — Тож не вередуй. Інакше проспиш добу. А може й більше.

   Я все ж дотягнулася до її руки й торкнулася долоні. Такі самі символи, як і в мене, спалахнули м'яким світлом. Саме через них ми могли значно швидше передавати одна одній силу, не вдаючись до традиційного способу через поцілунок. Останній варіант деякі люди сприймали занадто дивно. Особливо чоловіки.

   Лорі задоволено видихнула і навіть спромоглася сісти рівніше.

   — От тепер значно краще. Слухай, а давай ще й над Луміелем проведемо експеримент? — хижо посміхнулася відьма.

   — По-перше, давай спочатку подивимося на результат. По-друге, треба витягти формулу з магістра, щоб переконатися, що з ним те саме. А по-третє... — я замовкла, трохи ніяковіючи.

   — А по-третє?.. — з цікавістю поглянула на мене Лорі.

   — Хто його підживлюватиме?

   — Ти маєш на увазі цілувати? — розсміялася вона вголос.

   — У будь-якому разі треба продумати спосіб підживлення. Інакше мені доведеться перецілувати всіх ельфів. — задумливо мовила я.

   — Мені здається, це був би цікавий досвід.

   Підійшла до мене й простягнула руку, допомагаючи підвестися.

   — Збоченка, — пирхнула я.

   Піднявшись, почала знищувати залишки пентаграми. Після цього поглянула на княгиню, яка з неприхованою цікавістю спостерігала за нами.

   — Вибачте, будь ласка, за наші недоречні розмови.

   — Нічого страшного. Мені навіть подобається спостерігати за вашою легкістю.

   Я на мить завмерла, підбираючи слова.

   — Я майже впевнена, що експеримент вдався... Але, гадаю, нам доведеться певний час приховувати його наміри щодо одруження. Принаймні доки ми не з'ясуємо, хто все це організував.

   — Про яке одруження йдеться? — невпевнено запитала княгиня.

   Хоча в її очах уже спалахнула надія. Ми з Лорі одночасно перевели погляд на Ріанвелл. Ельфійка саме закінчувала готувати ліжко для Навіріса й відразу зрозуміла, про кого йдеться.

   — Я вас зрозуміла, — тихо мовила княгиня. — Перенести вас до кімнат?

   — Були б вдячні. І достатньо до Тейри. Сьогодні заночую в неї, — відповіла Лорі, вже збираючи свої речі.

   — Дякую вам, дівчата. Як я розумію, ельфи тепер у вас у боргу.

   Відкриваючи перехід, княгиня ледь помітно усміхнулася.

   — Не перебільшуйте. Ми не стрибаємо вище голови. — весело відповіла Лорі.

   За мить ми вже опинилися в моїй кімнаті.

   — Все, я спати. Завтра поговоримо про твоє вільне серце, — заявила відьма, хапаючи рушник і речі для душу.

   — Про що? — втомлено перепитала я.

   — Не про що, а про кого. Про Сорінара, звісно.

   — Я зараз не хочу ні про кого думати. Або спимо, або говоримо про Хештара.

   — О, то це погроза? — усміхнулася подруга.

   — Саме так.

   — Добре-добре, зрозуміла тебе, моя відьмочко.

   Вона зникла за дверима, а я нарешті впала на ліжко. Сил думати про ельфів, демонів, прокляття чи почуття вже просто не залишилося.

   На ранок у двері застукали з такою силою, що Лорі ледь не прокляла того, хто стояв за ними. Я звернулася до Ліра, щоб він відкрив. З самого ранку ми вже сиділи над записами, намагаючись створити надійний і стабільний спосіб підживлення. Бо я категорично відмовлялася робити це через поцілунок. Хоча подругу це відверто веселило, і вона старанно намагалася мене переконати.

   Лір без зайвих запитань з'явився й відчинив двері.

   Не встигла я навіть підвестися назустріч гостю, як опинилася в міцних обіймах. Перша думка була проста: Ми помилилися. Бо яких гнилих дарків цей недоельф мене обіймає? Лорі теж схрестила руки на грудях, готова в будь-яку мить висловити все, що думає. Поки розгубленість тримала мене в полоні, Навіріс відпустив мене, розвернувся до відьми й так само міцно обійняв її.

   — Ей! — ошелешено скрикнула Лорі.

   Але ельф, здається, взагалі її не почув.

   — Будь-яке прохання. Будь-яка допомога. Будь-яке питання. Я вдячний вам обом за те, що ви це виправили. Я безмежно вдячний... І не тільки я. Усе князівство...

   Раптом по його руках пробігла тонка крижана кірка. Навіріс миттєво відскочив і з легким переляком подивився на відьму.

   — По-перше, коли нам щось знадобиться, ми обов'язково звернемося до тебе по допомогу. А по-друге, поясни нормально, що відбувається, — незворушно мовила Лорі.

   Ельф швидко кивнув і відкрив перехід. Через нього до кімнати увійшла Ріанвелл. Я ледве впізнала її. Вона буквально світилася. Від колишньої виснаженості не залишилося й сліду. Щоки порожевіли, очі сяяли життям, а сама ельфійка виглядала так, ніби вперше за багато років змогла вільно дихати. За мить вона вже обіймала нас обох.