27.2

   — Я Тейра Ілсаріс. І впевнена, що ти вже чула про мене. Мені цікаво, хто ти.

   Я щиро усміхнулася й уважно спостерігала, як ельфійка поглянула на княгиню. Та ледь помітно кивнула. Лише після цього дівчина заговорила:

   — Я Ріанвелл Мелхіар. Займаюся особистими справами княгині Лореймер.

   Я кивнула їй на знак знайомства.

   Подальшу розмову ми з відьмочкою повністю перехопили, незважаючи на демонстративні покашлювання Дамірани, і почали засипати питаннями саме Ріанвеллу.

   У якийсь момент тітці це набридло. Вона випросталася, підняла підборіддя вище й холодно, повчальним тоном мовила:

   — Вам уже час навчитися належної поведінки. Ніби з лісу вийшли.

   За столом запала така тиша, що я навіть рота відкрила від здивування. Це вона щойно намагалася принизити ельфів? Судячи з її очей, до неї самої вже дійшов сенс сказаного. Уперше в житті я бачила, як Дамірана почервоніла від гніву. За мить вона взяла себе в руки й поспішила виправитися, поглянувши на княгиню:

   — Ви ж розумієте, я не це мала на увазі.

   Княгиня ледь усміхнулася мені, а потім перевела на Дамірану погляд, від якого навіть мені стало не по собі.

   — А що саме ви мали на увазі? — м'яко запитала вона. — Боюся, я не зовсім вас зрозуміла. Буду вдячна за пояснення.

   Тітка розгубилася й почала шукати підтримки бодай у когось із присутніх. Саме тому я вирішила, що це найкращий момент непомітно втекти.

   — Перепрошую, але мені здається, що на цій неймовірно змістовній бесіді наша з Ілоріною присутність уже не обов'язкова. Ми б хотіли піти відпочити.

   — Так, звичайно. Дякую за вечір, — медовим голосом відповіла княгиня, не відводячи погляду від Дамірани.

   Я підвелася зі свого місця й усміхнулася ельфійці.

   — Ріанвелло, а ти не хочеш піти з нами? У внутрішньому дворі є чудовий сквер із фонтаном.

   Ельфійка поглянула на княгиню. Та ледь помітно кивнула. За мить Ріанвелла вже йшла поруч із нами. Але ми ще не встигли вийти із зали, як несподівано озвалася тітка:

   — Азраелю, іди з дівчатами. Навіть у стінах академії іноді буває небезпечно.

   Демон здивовано поглянув на неї, але сперечатися не став. Лише важко зітхнув і попрямував слідом за нами.

   Ми старанно не звертали уваги на його присутність. Вели легку розмову, здебільшого про ельфійські землі. Дійшовши до фонтану, Ріанвелла одразу зацікавилася його архітектурою й почала розповідати про майстра, який його створив.

   — Які дарки тебе покусали? — несподівано гаркнув Азраель.

   Ми втрьох здивовано поглянули на нього, не розуміючи, до кого саме він звертається. Зустрівшись із ним поглядом, я одразу зрозуміла — все ж до мене.

   — Не зрозуміла? — схрестила руки на грудях.

   — Вона небезпечний супротивник. І так безглуздо підставлятися — це ще треба вміти. — Він зробив крок уперед і опинився майже впритул.

   — Тобі яке діло? Хоча не відповідай. Я так розумію, накази вже знищені.

   Азраель прикрив очі, що спалахнули гнівом, і глибоко вдихнув.

   — Леді Мелхіар, пані Зе́фар, дозвольте мені поговорити з леді Ілсаріс наодинці.

   Дівчата переглянулися. Лорі торкнулася моєї руки й уважно зазирнула мені в очі. Я хитнула головою у відповідь. Відьма одразу підхопила ельфійку під руку й уп'ялася поглядом у демона.

   — Якщо після цієї розмови Тейра буде хоч трохи засмучена або стривожена, я знайду спосіб тобі помститися.

   Після цього вона розвернулася й повела за собою збентежену Ріанвеллу.

   — Ти розумієш, кому погрожуєш? — пошепки запитала ельфійка.

   Відповіді я вже не почула. Азраель гучно кашлянув, привертаючи мою увагу. Я знову подивилася на нього, готуючись до будь-якої розмови.

   — Ти забуваєш, що тобі тепер є що втрачати.

   — Сестри захищені в маєтку. — здивовано відповіла я.

   — Ти не зрозуміла. У тебе тепер є не лише сестри. Є й ті, чиї життя можуть стати твоїм запобіжником.

   Відчула, як пересохло в горлі. Мій погляд мимоволі ковзнув до Лорі. Вона щось весело розповідала новій знайомій, але водночас уважно стежила за нами краєм ока. Я знову подивилася на демона.

   — Ти натякаєш, що вона може наказати тобі вбити Лорі?

   Ледве змогла вимовити ці слова. Перед очима навіть почало темніти. Азраель несподівано загарчав. На його руках проступили кігті. Кілька хвилин він мовчки намагався опанувати себе. Я терпляче чекала, дивлячись у бік дівчат. Лорі запитально хитнула головою. Я лише знизала плечима.

   — Зрозумій, вона досі впевнена, що поруч із демонами ти ніяковієш. Через це мені довелося майже весь вечір перебувати поряд. Вона взагалі хотіла, щоб я стояв у тебе за спиною. — він невдоволено скривився. — Ти розумієш, як саме вона грає?

   — Але ж вона прорахувалася. — несподівано заперечила я.

   Він знову підійшов майже впритул і ковзнув поглядом по моєму обличчю, ніби намагався за щось зачепитися. Та щоразу його увагу відволікало щось інше. Зрештою Азраель із якимось болем прикрив очі.

   — Вона погано тебе знає. Більшість твоїх досягнень стали справжнім відкриттям для академії. Бо представила вона тебе як цілком посереднього спеціаліста.

   — Може, вона спеціально приховувала мій потенціал? — запитала я, обдумуючи його слова.

   — Не думаю. — демон похитав головою. — Дамірана й досі не знає про деякі речі.

   — Про які саме?

   Цікавість спалахнула миттєво.

   Азраель раптом до чогось прислухався.

   — Мені вже час. Дякую за вечір.

   Він уже збирався зникнути. Не замислюючись, я схопила його за руку. На мить світ навколо розчинився. І наступної секунди я з подивом зрозуміла, що опинилася разом із ним у переході.

   — Ти що робиш? Тобі сюди не можна! — різко озвався він, миттєво починаючи прораховувати шлях назад.

   А я вчепилася в нього з усієї сили. Власне, тому що сама не очікувала переміщення. Помітила, як він нарешті заспокоївся. Навіть усміхнувся. За мить ми знову стояли у сквері, лише трохи осторонь від того місця, де були раніше. Здалеку помітила розгублених дівчат і занепокоєного Навіріса. Повернулася до Азраеля. Він дивився так, ніби чекав якоїсь моєї реакції. І це дивним чином мене зацікавило.