26.2

   — Про своїх дівчат я тобі теж не розповідаю. Але що саме ти з нею робив, мені цікаво. Можливо, я чогось не знаю, — з усмішкою відповів інкуб другові.

   Ми з Лорі уважно їх слухали, і, здається, на мить вони навіть забули про нашу присутність. Але швидко отямилися й перевели розмову на недавню справу, в якій брали участь.

   За навчанням якось і забула про свої переживання. Тим паче, що Древалґ майже одразу забрав нас із Лорі на два тижні до невеликого містечка, де потрібно було розібратися з архівами одного демонолога-самоучки. Тож ми лише встигли попередити хлопців про від'їзд і навіть не перетнулися із Сорінаром, який саме повернувся до академії.

   Роботи виявилося стільки, що про вільний час можна було навіть не мріяти. Колишній власник маєтку вів записи десятиліттями. Щось зберігалося в щоденниках, щось на окремих аркушах, частина формул була захована просто серед господарських документів. Здавалося, він сам уже не пам'ятав, де саме залишав свої напрацювання.

Дні проходили в бібліотеці, заваленій книгами, записниками та сувоями. Ми сперечалися щодо значення символів, порівнювали різні варіанти формул, шукали зв'язки між окремими записами і паралельно продовжували розшифровувати прокляття Навіріса.

   На диво, за цей час я відчула неймовірне полегшення. Наче хтось нарешті прибрав із голови нескінченний клубок думок. Не було часу аналізувати наші стосунки, згадувати той вечір або гадати, що було б, якби все склалося інакше. Чим далі, тим більше все це нагадувало мені дивний, теплий сон. Приємний, але вже завершений. І, мабуть, саме тому дихати стало легше.

   З магістром Древалґом працювати виявилося напрочуд комфортно. Він майже не втручався в наші дослідження, не стояв над душею і не вимагав звіту про кожен крок. Навпаки. Складалося враження, що він навмисно дає нам повну свободу. Лише зрідка з'являвся поруч, переглядав знайдені матеріали, ставив декілька влучних запитань і знову зникав у власних справах. Ніби спостерігав. Перевіряв, наскільки далеко ми зможемо просунутися самостійно. І чим більше часу проходило, тим сильніше мені подобався такий підхід. Вперше я відчувала себе не студенткою, яку постійно контролюють, а справжньою дослідницею, якій довірили реальну роботу.

   Одного разу, коли Навіріс з'явився перевірити наші успіхи, по всьому моєму тілу раптом спалахнули захисні символи.

Ледь помітні лінії ковзнули шкірою, засвітилися блакитним світлом і майже миттєво згасли.

   Я навіть здригнулася від несподіванки. Сам ельф лише ковзнув по мені уважним поглядом, ніби відразу зрозумів, що сталося. Спокійно привітався, переглянув підготовлені звіти, забрав частину записів і вже за кілька хвилин знову відкрив перехід. Наче й не приходив.

   Коли він зник, я задумливо поглянула на магістра.

   — Оскільки я за межами академії, на мені активний захист від демонів.

   Древалґ відірвався від чергового записника, уважно вислухав мене і помітно без ентузіазму відповів:

   — Цією справою займаються Навіріс і Азраель. Реакція твого захисту, найімовірніше, пов'язана саме з появою демона.

   Я повільно відклала перо. Настрій одразу зіпсувався. Ніби хтось випадково смикнув за нитку, про існування якої я вже майже забула. За останні дні я настільки занурилася в роботу, що майже не згадувала про Азраеля. А тут виявилося, що достатньо самої його присутності поруч, щоб захист відреагував раніше за мене.

   — Зрозуміло.

   Більше я нічого не сказала. Думати про це не хотілося. Тим паче що сенсу в таких роздумах не було. Я чудово розуміла: усі накази, які віддала тоді в пориві образи та злості, довго не протримаються. Для досвідченого демона подібні обмеження — лише тимчасова незручність. Особливо якщо вони поза контрактом.

   Азраель мав достатньо сили, знань і досвіду, щоб рано чи пізно позбутися їх. А отже, рано чи пізно мені все одно доведеться його побачити.

Від цієї думки стало неприємно. Тож я просто повернулася до записів і змусила себе зосередитися на роботі. Принаймні формули були значно зрозумілішими за демонів.

   Нарешті розібравшись з архівом, магістр задоволено повернув нас до академії. Перед тим як ми мали представити здобуту інформацію формулярам на заняттях, нам виділили кілька діб відпочинку.

   Рейв неймовірно зраділа нашому поверненню і майже одразу потягла нас на студентську вечірку, заявивши, що після двох тижнів серед пилу, архівів і божевільних записів демонолога-самоучки ми просто зобов'язані нормально відпочити.

   Лір теж встиг поділитися новинами. Виявилося, мої сестри знову його викликали, і цього разу в них усе вийшло значно краще. За його словами, вони швидко вчаться й уже впевнено працюють із простими призовами.

Також він повідомив, що сестри продовжують стежити за тіткою. Останнім часом Дамірана почала часто відвідувати ритуальний камінь, але що саме вона там робить, поки з'ясувати не вдалося.

   На вечірці ми одразу натрапили на наших хлопців. І лише тоді я зрозуміла, наскільки сильно ми за ними скучили. Першим до нас підскочив Хештар і, не питаючи дозволу, міцно обійняв нас обох.

   — Ви навіть не уявляєте, як я за вами сумував, красуні мої. Будете щось пити? — трохи послабивши обійми, запитав він, заглядаючи нам в очі.

   — А де тут напої? Я б не відмовилася від чогось, — одразу підхопила його під руку Лорі.

   — Ходімо, сама обереш.

   — Тейро, тобі щось взяти? — запитала вона, виглядаючи напрочуд щасливою.

   — Довіряю твоєму смаку, — відповіла я.

   Коли вони пішли, я повернулася до Сорінара й Ксара.

   — Як ваші справи?

   — Усе добре. Нам вас не вистачало, — зізнався Ксар, потискаючи мені руку.

   При цьому тримався якось надто обережно, ніби навмисно зберігав дистанцію. Я здивовано підняла брову.

   — А що відбувається?

   Поглянула на Сорінара.

   — Ти ж знаєш його болісне ставлення до стосунків, — усміхнувся той. — У нього перші серйозні відносини із Сойрою. Тепер він переживає, щоб вона не приревнувала його до будь-якої дівчини, яка опиниться поруч.