Вечір наповнювався гулом голосів та сміхом. Що далі, то жвавішою ставала атмосфера, а гості, здавалося, остаточно забули про час.
Відкриття ресторану й справді вдалося на славу. Неймовірно смачна кухня, п’янкі напої, жарти та веселощі — усе це створювало те саме відчуття, коли зовсім не хочеться, щоб вечір закінчувався.
На прохання власника закладу Ніка зробила кілька вдалих кадрів, а тепер розглядала їх у малій залі, де поки не було відвідувачів. Тут можна було бодай на кілька хвилин сховатися від гамору й перевести подих. Тим паче, що друзі вже давно перебралися на танцювальний майданчик.
Ну, звісно, не всі. Назар і Димир залишалися вірними собі. Щоправда, останній після не надто приємної для нього розмови перемикнув свою увагу на Аліну. А Назар… Ну, Назар як Назар — тримався одинаком і, схоже його це цілком влаштовувало.
«Гарне побачення вийшло, нічого не скажеш», — подумки хмикнула Вероніка, натрапивши на кадр, де Димир надто вже близько тулився до цієї дівчини.
Чи ревнувала вона? Анітрохи. Навіть відчула якесь дивне полегшення. Принаймні тепер можна було не перейматися його увагою.
Та гарний настрій розтанув, щойно на телефон надійшло повідомлення. Глянувши на екран, Ніка побачила номер батька. Одразу відкрила меседж і пробіглася очима по рядках.
«Доню, не зможу приїхати цього місяця. Багато справ на роботі. Але я щось обов’язково вигадаю й обіцяю, що ми побачимося. Сподіваюся, ти розумієш. Люблю тебе».
Це вже втретє за останній час він переносив їхню зустріч.
Їй хотілося розуміти. Хотілося не відчувати цієї гіркоти, не почуватися покинутою та зрадженою. Але нічого не виходило. Шкода, що вона не могла просто плеснути в долоні, щоб сум миттю розчинився в повітрі. Це все через Марину! Це все вона винна.
До зали Ніка повернулася вже не в такому піднесеному настрої. Вона окинула поглядом присутніх, шукаючи Лесю, але, помітивши подругу в обіймах Матвія, які повільно кружляли в танці, передумала до них підходити. Леся світилася від щастя, тож Ніка вирішила не заважати їм насолоджуватися моментом.
Дівчина глянула на годинник. Було вже доволі пізно. У голові трохи паморочилося — мабуть, останній келих шампанського таки був зайвим. Раптом поруч, наче з-під землі, виріс Димир.
— Ти де була? — він криво всміхнувся.
— Ходила припудрити носика, — хмикнула. — А що? Ти навіть Аліну покинув, щоб мене знайти?
— Ти була з Дорошенком? — його очі одразу потемніли.
— З ким я була, тебе не стосується. І до чого тут узагалі Назар?
— А до того, що він кудись зник. Підозрілий збіг обставин, — він хитнув головою в бік порожнього столика й схопив її за лікоть.
— Димире, іди до… Аліни, — Ніка різко вирвала руку.
Притиснувши сумочку до себе, вона хутко попрямувала до виходу. На вулиці було значно тихіше. Ніка вдихнула прохолодне повітря, намагаючись трохи опанувати себе. У голові все йшло обертом. Згадка про батька ятрила серце, а тут ще й цей навіжений Димир зі своїми претензіями.
Їй просто потрібно було побути наодинці. Подихати, освіжитися, привести до ладу себе й думки. Її трохи хитало, тому повертатися всередину зовсім не хотілося. Зрештою, Ніка вирішила не викликати таксі, а трохи пройтися пішки. Знову кляті спогади не давали спокою.
Вона завжди була його маленькою улюбленою донечкою. Саме тато навчив її фотографувати, показав, як навіть у найбуденніших речах помічати щось особливе. Він завжди був поруч, особливо в найскладніші моменти. А тепер його не стало, він поїхав, і разом із ним зникло відчуття безпеки, яке Ніка вважала таким непорушним. Усе, що здавалося надійним і незмінним, раптом перетворилося на ілюзію.То, може, і їхня щаслива родина весь цей час була лише ілюзією?
Ніка важко зітхнула й перевела погляд на ноги. Підбори, які ще донедавна так пасували до її образу, тепер страшенно дратували. Ступні гуділи та боліли.
— Та пішло воно все, — пробурмотіла собі під ніс.
Зупинившись біля узбіччя, Ніка нахилилася, зняла туфлі, взяла їх у руку й рушила далі босоніж. Але за мить позаду почувся шум двигуна. Ще за секунду - дорогу залило світло фар. Вероніка мимоволі озирнулася й примружилася. Чорна автівка повільно наближалася, а потім, порівнявшись із нею, зупинилася. Дівчина хутко глянула на машину. Скло з боку водія повільно опустилося, вона завмерла на місці. За кермом сидів Назар.
#51 в Молодіжна проза
#748 в Любовні романи
#63 в Романтична комедія
від ненависті до кохання, поганий хлопець і хороша дівчина, максимумхімії
Відредаговано: 14.11.2026