— До речі, у суботу я їду за місто, — раптом повідомив Димир.
— Гарного відпочинку, — тільки й сказала на це Ніка.
Її чомусь мало цікавило, куди він збирався і що там планував робити. Та Димира, схоже, зовсім не бентежила відповідь дівчини. Він лише всміхнувся й промовив далі, уважно стежачи за її реакцією.
— Я винайняв цілий будинок. Там дуже класно. Басейн, величезна територія, навколо природа. Жодного міського шуму, ніхто не дістає. Те, що треба, щоб нормально відпочити.
— Звучить заманливо, — кивнула Ніка.
— От і чудово. Тоді домовилися. Бери із собою найнеобхідніше, а решту на місці знайдемо.Ніка здивовано підняла на нього очі.
— Стривай, що?
— Ніко, ти ж наче розумна дівчинка...
Від несподіванки вона стала йому на ногу, але навіть не подумала перепрошувати. Здивування швидко змінилося обуренням. Але Димир ще більше підкидав дров у багаття.
— Ну, не удавай, що не розумієш, — продовжив хлопець із тією самою хитрою гримасою на обличчі. — Я ж кажу, винайняв окремий маєток. Нам буде зручно, ніхто не заважатиме.
Він говорив так буденно, наче вони вже все обговорили й залишилося тільки визначитися з часом виїзду і зібрати валізи. Ніка повільно кліпнула. Нам? Вона, звісно, знала, що Димир самовпевнений. Але щоб настільки?
— Зачекай. А до чого тут я? — вона зупинилася.
Усмішка на його обличчі ледь помітно згасла.
— У сенсі?
— У прямому. Ти розповів мені про свої плани на суботу, а тепер раптом виявляється, що я кудись із тобою їду. Коли це ми встигли домовитися?
Димир скривився, ніби вона поставила йому якесь неймовірно дурне запитання.
— Не ускладнюй. Я тебе запрошую провести вихідні разом. Чи ти завжди шукаєш проблему там, де її немає?
Ніка вже відкрила рот, щоб відповісти, але він випередив її:
— Послухай, кицю...
Вона миттєво напружилася.
— Ми ж обоє розуміємо, що між нами щось є. То навіщо грати в ці ігри? Ти мені подобаєшся, я тобі теж. Треба просто дати нашим стосункам шанс. А для цього непогано було б стати трохи ближчими.
Останні слова він промовив тихіше, нахилившись до її вуха. Ніка відчула, як усередині все неприємно стиснулося. Ось воно. Димир, схоже, уже все вирішив за них обох. У його голові їхні стосунки розвивалися за власним сценарієм, а їй залишалося лише вчасно вставляти потрібні репліки.
От тільки з нею так не вийде.
— Димире, я нікуди з тобою не поїду, - він примружився.
— І чому це?
— Тому що я не хочу.
— І це все? — Ледь не позіхаючи, промовив. — Серйозно? Я тут пропоную провести вихідні в класному місці, а ти вмикаєш незрозуміло що.
Він коротко хмикнув і прибрав руку з її талії, хоча долоню Ніки все ще тримав у своїй.
— А чого тут ламатися? Ти мені подобаєшся, я тобі теж. Чи я помиляюся? — він почав закіпати. Ніка ледь прикусила язика. Їй страшенно хотілося наговорити все, що вона про нього думала, і навіть добряче його штурхнути.
— Димире, будьмо чесними. Ми одне одного майже не знаємо. Трясця, у нас сьогодні лише перше побачення, а ти вже кличеш мене за місто на всі вихідні!
— І що? — він знизав плечима.
— Я не хочу поспішати. Мені потрібен час, щоб розібратися в собі й зрозуміти, чи справді я хочу чогось більшого. І ще одне: я тобі не киця.
На кілька секунд між ними запала тиша. Димир дивився їй просто у вічі, не кліпаючи.
— Гаразд, — сухо кинув Димир. — Як хочеш. - Його тон став холоднішим, хоча усмішка так і залишилася на губах, набувши ледь помітного глузливого відтінку.
—Ти, мабуть, не розумієш, що від таких пропозицій не відмовляються. Особливо коли їх роблю я. Але окей, не будемо поспішати. Не хочеш бути кицею? Теж без проблем.
— От і чудово, — сухо відповіла вона.
Димир нарешті відпустив її долоню. Ніка помітила, як напружилася його щелепа. Він намагався тримати себе в руках, але роздратування вже проступало в кожному русі. І саме в цю мить Ніка побачила, як до зали зайшла Леся.
Ого. Як вона так швидко дісталася ресторану? Формула-1 нервово відпочиває.
Подружка виглядала так, ніби щойно зійшла з червоного хідника. На ній була бірюзова приталена сукня, яку Ніка бачила лише кілька разів. Леся берегла її для особливих випадків, і, судячи з усього, сьогодні саме такий.
— Моя подруга прийшла. Я на хвилинку, — кинула Вероніка й, не чекаючи відповіді, рушила до неї.
Боже, Лесю, ти навіть не уявляєш, наскільки ти вчасно!
Дівчата радісно обійнялися. Леся одразу взяла Ніку під лікоть і почала щось схвильовано шепотіти їй на вухо. Димир кинув на них їдкий погляд, але швидко відвернувся. За мить він узяв на барі склянку з якимось напоєм і повернувся до столика.
З появою Лесі вечір нарешті перестав здаватися Вероніці нескінченним випробуванням. Поруч із подругою вона могла хоча б трохи розслабитися й не думати щосекунди про те, як би не сказати Димиру щось зайве.
Сам Димир, схоже, таки образився на її відмову. Принаймні вголос нічого не говорив і поводився майже як завжди. От тільки його колючий погляд, який Ніка раз у раз ловила на собі, свідчив про зовсім інше.
А ось Матвій, здавалося, сьогодні вперше по-справжньому побачив Лесю. Його погляд одразу пожвавішав, а на губах сама собою з’явилася усмішка. Ще мить тому він був цілком зайнятий розмовою, та тепер, схоже, думками вже перебував зовсім в іншому місці.
Назар тим часом тримався осторонь, лише зрідка підтакуючи хлопцям. На Ніку він не звертав уваги й не намагався заговорити з нею, але йти додому теж не поспішав...
#51 в Молодіжна проза
#748 в Любовні романи
#63 в Романтична комедія
від ненависті до кохання, поганий хлопець і хороша дівчина, максимумхімії
Відредаговано: 14.11.2026