Поза кадром

Розділ 38

Ніка вийшла на терасу, вирішивши за будь-яку ціну вмовити подругу приїхати. Їй здавалося, що зараз для цього найкращий момент, адже Леся ризикувала втратити ще один шанс зблизитися з Матвієм. Можливо, навіть останній.

Вероніка давно помічала, як вони дивляться одне на одного, як фліртують, а потім обоє вдають, ніби нічого особливого не відбувається. Симпатія між ними була очевидною для всіх, крім, здається, них самих. Ніка підозрювала, що вся річ у їхній багаторічній дружбі. Вони знали одне одного ще зі школи й настільки звикли до своїх ролей, що тепер, схоже, просто не уявляли, як перейти до чогось більшого.

Вероніка дістала телефон, знайшла потрібний контакт і піднесла мобільний до вуха. Довго чекати не довелося — за мить почулося звичне:

— Привіт!

— Лесюню, як твої курси? Сподіваюся, ти вже вдома?

— Усе добре. І так, я вже повернулася. А чому ти питаєш?

— Та тому, що ти зараз повинна бути тут.

— Що з тобою вже трапилося? — занепокоїлась подруга.

— Зі мною все гаразд. А от якщо ти не приїдеш, Матвій замутить з іншою. А ти потім знову будеш лити сльози, як тоді, коли він почав зустрічатися з тією волейболісткою…

— З Надькою! — миттєво підхопила Леся.

Ніка ледь стримала усмішку. О, здається, хтось досі чудово пам’ятав ім’я тієї самої «зміюки», як її охрестила Леся.

Тому Вероніка швидко переповіла подрузі все, що сьогодні відбувалося в ресторані: і про конкурс, у якому вони брали участь, і про перемогу Матвія з Аліною. Особливо наголосила на тому, що ці двоє тепер мають чудову нагоду провести час разом.

— Ну і як це буде виглядати, якщо я зараз приїду? — нарешті невпевнено озвалася Леся.

— А що не так? Тебе ж теж запрошували на відкриття. Ти сама відмовилася, бо мала курси.

— Так, але… Це якось дивно.

— Що саме дивно? Приїдеш до мене. У чому проблема?

— Ага, прямо на твоє побачення, — пирснула Леся. — До речі, як воно?

— Пізніше розповім, - клацнула язиком — Слухай, вирішуй сама: хочеш — приїжджай, не хочеш — залишайся вдома. Я тебе силоміць сюди тягти не буду. Але потім, будь ласка, не кисни через свого Матвія. 

На цьому їхня розмова завершилась. Ніка сховала телефон і на мить замислилася. Дуже хотілося вірити, що Леся таки наважиться приїхати. Зрештою, рішення залишалося за нею. Вероніка могла підштовхнути подругу, але пройти цей шлях замість неї була не в змозі. Та й власних проблем вистачало. Повертатися до залу, де на неї чекали Димир і Назар, зовсім не хотілося. І тут дівчині раптом згадалася Попелюшка, яка втекла з балу, залишивши принца в повному шоці.

А що? Чудовий варіант. Щоправда, карети, яка опівночі перетвориться на гарбуз, у неї не було. Сукня теж навряд чи раптом стала б ганчір’ям, та й кришталевих черевичків на ногах не спостерігалося. Що вже казати про принца — його Ніка поблизу теж не знайшла. Хоча…

Вона криво всміхнулася власним думкам. Ні, досить із неї казок. Особливо тих, які вона сама собі навигадувала. Вероніка твердо вирішила більше не вестися на лестощі Назара,на його гарненьку мармизу, чарівну усмішку й усі ті жартики, якими він так майстерно жонглював, змушуючи її забути про образи.

Досить, уже нафантазувала собі всілякого після того поцілунку. На якусь мить їй справді здалося, що між ними може щось вийти. Що за його пихатістю ховається хлопець, якого варто пізнати ближче. Вона й справді побачила його іншим. Того вечора, коли Назар намагався влучити в те кляте кільце, Ніка вперше помітила, наскільки сильно йому це потрібно. Як він злився через власні невдачі. Як боляче сприймав те, що не міг здобути.

За маскою самовпевненого й успішного баскетболіста ховалося щось зовсім інше. Щось, чого він, схоже, не хотів нікому показувати. І Ніка могла це зрозуміти. Можливо, саме тому він почав здаватися їй не таким уже й покидьком, як вона вважала спочатку. Але все це однаково не давало йому права так із нею поводитися. Вона могла співчувати йому, могла розуміти його злість, могла навіть припустити, що за його вчинками стояло щось більше, ніж звичайна зухвалість. Але це не означало, що тепер вона мала заплющити очі на те, як він з нею вчинив. До того ж він сам сказав, що скоро поїде. То навіщо взагалі про нього думати? Ніка зітхнула.

— А Димир? — тихо пробурмотіла вона. — А Димир — як буде, так буде. Принаймні вона намагатиметься не накручувати себе завчасно. Дівчина набрала повні легені повітря, дістала із сумочки маленьке люстерко — зазирнула. Подумки себе підбадьорила:  усе гаразд: нічого не розмазалося, волосся теж було на місці. Посміхнулася.

Чудово. Тепер залишалося тільки повернутися до зали й удавати, що вона не провела останні десять хвилин, мріючи накидати п'ятами. Ніка сховала дзеркальце й неохоче, але рішуче попрямувала до столика. Щойно вона переступила поріг, як почула повільну мелодію. Музиканти заграли щось напрочуд ніжне, а співачка підхопила перші рядки пісні, додаючи вечору ще трохи романтики. Дівчина ковзнула поглядом по залі. Матвій уже танцював з Аліною. За столиком хлопці з команди про щось жартували, час від часу вибухаючи сміхом. Назар сидів трохи осторонь і з цілком незворушним виглядом потягував мохіто через соломинку. А от Димир… Він сидів далі й роздивлявся зал, поки його погляд нарешті не зупинився на Вероніці. Здавалося, він тільки цього й чекав. Хлопець миттю підвівся зі стільця й рушив їй назустріч. Ніка ледь помітно напружилася.

— Потанцюймо? — запропонував він, дівчина здивовано кліпнула.

— Я не люблю танцювати, — чесно зізналась.

— Але ж ти мені не відмовиш?

Вона примружилася, намагаючись зрозуміти, чи він справді не помічає її настрою, чи просто удає.

— Звісно, що не відмовлю.

— Я так і думав, — задоволено усміхнувся Димир, тоді  узяв її за руку й повів на танцмайданчик, за мить зупинився  й повернувся до Ніки обличчям. Його долоня лягла їй на талію, а вже за мить він м’яко притягнув дівчину до себе.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше