20 глава "Фотографія"

Поліна.

Коли на екрані смартфона згасло обличчя мами Алекса, у палаті ще кілька секунд висіла важка, густа тиша. Алекс повільно опустив руку з телефоном, і я побачила, як він зціпив зуби, намагаючись впоратися з емоціями. Розмова з рідними завжди забирала більше сил, ніж будь-яка медична процедура.

— Лесю... — Алекс раптом підняв голову. Його голос був тихим, але в ньому знову з'явилася та сама фірмова впертість форварда. — Зроби фото. Зараз.

Леся, яка до цього мовчки стояла біля вікна, миттєво підхопила камеру. 

— Яку саме, Алексе?

— Я хочу, щоб мама побачила не те, що вона щойно бачила по відеозв'язку. Допоможіть мені... — він кивнув на футболку з написом «БЕЗСМЕРТНИЙ», що лежала на краю ліжка.

Хлопці одразу підхопилися. Роман і Павло обережно, наче крихку порцеляну, підняли Алекса, допомагаючи йому натягнути чорну тканину поверх бинтів. Алекс сичав від болю, але не зупинявся. Коли футболка з номером 23 нарешті опинилася на ньому, він вирівняв спину й оперся на подушки.

— Так не піде, — раптом сказав Макс, затягуючи Настю ближче до ліжка. — Вона має бачити, що ти не один. Що в тебе тут ціла армія.

— Всі в кадр! — скомандувала Леся, встановлюючи камеру на штатив і виставляючи таймер. — Швидко, у нас десять секунд!

Ми згрупувалися навколо його ліжка. Роман став за спиною Алекса, поклавши руку йому на здорове плече. Павло звично встав поруч із Ясею, яка притулилася до його плеча. Макс обійняв Настю, а я сіла на край ліжка, переплівши свої пальці з пальцями Алекса. Леся натиснула кнопку і в останню мить заскочила в кадр, присідаючи біля нас.

— Усміхаємося! — вигукнув Макс. — Покажіть мамі Інні, що «Капітани» у повному складі!

Спалах.

На екрані камери з’явилося фото, яке згодом облетить усі наші соцмережі, але зараз воно призначалося лише одній жінці в Чехії. На ньому було восьмеро людей. Втомлені, з темними колами під очима, у запиленому камуфляжі та білих халатах, але з такими усмішками, від яких ставало світло навіть у найтемнішій палаті.

В центрі — Алекс у футболці «Безсмертний», який виглядав так, ніби він щойно виграв чемпіонат світу, а не вийшов з операційної.

— Відправляй, — прошепотів Алекс, дивлячись на знімок. — Хай знає, що її син у найкращій команді. Хай бачить, що ми не просто виживаємо. Ми живемо.

Я бачила, як Леся натиснула кнопку «Надіслати». Це була не просто фотографія. Це був наш маніфест. Доказ того, що поки ми тримаємось одне за одного — фінальний свисток ще не пролунав.

За кілька секунд двері палати відчинилися знову, і на порозі з’явився Максиміліан. Він виглядав так, ніби не спав кілька діб — напевно, допомагав Ясі в ательє або координував черговий збір — але в його очах світилася та сама спокійна впевненість, яка завжди заспокоювала друзів.

— Я сподіваюся, я не запізнився на святкову фотосесію? — промовив він, підходячи до ліжка.

Макс витягнув із наплічника невеликий, але професійний медичний пакунок.

— Алексе, я знаю, що ти тепер «Безсмертний», але навіть безсмертним потрібно трохи допомоги з земними ранами.

Він обережно поклав на тумбочку сучасний компресійний тренажер-еспандер з магнітними вставками та набір спеціальних еластичних стрічок для реабілітації професійних атлетів.

— Це від мене і від знайомих фізіотерапевтів, — сказав Максиміліан. — Ця штука допомагає відновити рухливість суглоба і м'язів у кілька разів швидше. Я бачив, як після таких травм хлопці поверталися в гру вже за пару місяців. Це не чарівна паличка, але якщо будеш працювати — це плече ще підніме не один трофей. Або принаймні впевнено триматиме Полю за руку.

Алекс глянув на тренажер, а потім на Максиміліана. 

— Дякую, Максе. Ти як завжди вчасно.

— Ну все, тепер точно всі в зборі! — вигукнула Леся, повертаючись до камери. — Максиміліане, ставай праворуч від Павла. Нам потрібен ідеальний баланс у кадрі.

Ми згрупувалися навколо ліжка. Роман і Максиміліан стали за спиною Алекса — два атланти, що тримали цей маленький світ на своїх плечах. Павло обійняв Ясю, Макс притулився до Насті, а я — як і раніше — тримала Алекса за руку.

— Усміхаємося! — скомандувала Леся.

Спалах.

Цей кадр став легендарним у нашій маленькій спільноті. Дев’ять людей. Одна доля. На фото Алекс у футболці «БЕЗСМЕРТНИЙ», а поруч на тумбочці — кулон, що врятував життя, і тренажер від Максиміліана, що повертав надію.

Коли Леся відправила фото мамі Алекса, він заплющив очі й видихнув: 

— Тепер вона точно знає: я не просто в порядку. Я — вдома. Навіть якщо цей дім зараз обмежений стінами шпиталю.