РОЗДІЛ 16 ТЕАТР ЛЯЛЬКАРЯ

На даху не було паніки, але і роботи не було , до поліцейських прибув спеціаліст із навіювань та психотропних впливів. Чоловік без зайвих жестів, із холодними очима й портативним нейросканером у руці. Він методично перевірив кожного співробітника, що перебував на даху.
У одного — ледь помітний слід. Слабкий, розмитий імпульс: крок уперед. Стрибнути.
Сигнал був настільки тонкий, що губився на фоні інших нейронних сплесків.В цьому одночасно його сила та слабкість, та у вчорашньої шаурми були зовсім інші плани на поліцейського,можна сказати саме неякісна шаурма врятувала його.

У момент, коли імпульс мав активуватися, в поліцейського раптово скрутило живіт. Різко. Без попередження. Організм перемкнувся в режим «вижити негайно».
Іронія була майже божественною: діарея врятувала життя.
Спеціаліст зафіксував це сухо, без емоцій. Інформацію вирішили не розголошувати — ні особовому складу, ні самому офіцерові. Паніка тут була б гіршою за загрозу.
Короткий звіт із цими деталями вже летів Данилу.

Це насторожило Данила. Складалося враження що все навколо просто грамотно розставлені декорації. Ніби хтось знав чітко які поліцейські приїдуть на місце злочину, зарані зробив навіювання і просто спостерігав ,як за серіалом здалеку, не виключено ,що і Данило із Петренком тут не випадково. Хтось вирішив що він «Моріарті»? Це занепокоїло майора,та він вирішив розповісти про це Петренкові особисто, без чатів, дзвінків та зайвих вух.

Петренко тим часом застрибнув у карету швидкої допомоги, що везла травмованого поліцейського.
— Мені потрібно п’ять хвилин тиші, — коротко кинув він медикам.
Він спробував ухопити залишкові імпульси, «гарячі» спогади, хоч якийсь слід навіювання. Але сильний струс мозку перетворив свідомість постраждалого на каламутну воду.
— Чорт, — тихо видихнув Петренко. — Занадто чисто.

Данило спустився вниз саме в той момент, коли до входу плавно під’їхало таксі. Двері відчинилися самі, без зайвого пафосу.
— Шеф, таксі на Привоз замовляли? — пролунав бадьорий голос ШІ.
Після поїздок Донецьком 2012 року Левицький ледь не посміхнувся щиро.
— Так, друже. Поїхали на базар скуплятися. Дружина за чаєм послала, — відповів він легко.

— Бажаєте каву з льодом чи прохолодний лимонад? Температура в салоні налаштована під ваш пульс. Підібрано плейлист відповідно до поточного емоційного стану: помірна концентрація з елементами драйву.
Авто рушило плавно, без ривків, без запаху бензину й без ризику, що хтось на світлофорі витягне телефон із кишені.

— Прогрес, — пробурмотів Данило, дивлячись у вікно. — Це тобі не 2012-й, де таксист знає, куди ти їдеш, швидше за тебе — і кому продати твій мобільний.

Місто ковзало повз скло. Попереду — Привоз.
І якщо хтось навчився навіювати людям смерть із такою точністю, то на ринку сьогодні буде не лише торг.