Розділ 2: Ласкаво просимо до Сорренвілля

Я зібрала валізу за лічені хвилини - це на диво швидке заняття, якщо в тебе майже немає власних речей. Місіс Колдвелл із холодним виразом обличчя сиділа за столом свого кабінету і заповнювала разом зі мною необхідні документи - той єдиний випадок, коли мою думку хоча б питали. І хоча зовні ця жіночка виглядала аж надто незадоволеною (в принципі, як і кожного дня відколи я її памятаю), мене не покидало передчуття, що глибоко всередині вона мовчки торжествувала мій майбутній відїзд - типова реакція на подію, коли нарешті вдалося здихатися проблемну ученицю.

- О котрій мене завтра заберуть?

- Заберуть? О, дитино моя, твій дирижабль прибуває о 5:03 зранку. Сорренвілль буде останньою зупинкою, а увесь маршрут триватиме чотирнадцять годин - готуйся запастися терпінням. Воно тобі ще й як згодиться... і не лише в дорозі.

- Мій... Що? Дирижабль? Моя нова сім'я не приїде по мене?

- На жаль, плани різко змінилися у зв'язку з тим, що у них нещодавно сталося дещо невідкладне - Фрейри досить зайняті люди і в них нема часу на дурощі на відміну від... декого, - вона скоса кинула на мене свій їдкий противний погляд. - Загалом, нічого страшного не станеться, якщо ти приїдеш до них самостійно - вже давно не маленька дівчинка, тим більше, що в силу перехідного віку аж настільки хочеш проявити свою незалежність. Тож отримаєш гарний шанс цим скористатися.

- Але як я знайду їхній дім? Я ніколи не бувала за межами Ігнісу і зовсім не вмію орієнтуватися в чужому місті.

Та що там казати - я й за межами інтернату ніколи не була. Як можна відпустити у вільне плавання того, хто ніколи не заходив у воду?

- Сорренвілль не такий уже й великий, щоб у ньому заблудитися. Ти одразу впізнаєш маєток Амарантел - найбільший та найкрасивіший дім на усі їхні околиці. Усі інші будівлі в тих широтах зазвичай крихітні та непоказні, тож не привернуть особливої уваги. Але твоє запитання було слушним, - наглядачка обнишпорила шухляду у своєму столі і простягнула мені декілька сувоїв пергаменту, - Це тобі обов'язково стане в пригоді: мапа містечка, фотографія будинку та родовід Фрейрів - звичайно, в скороченому вигляді. Кажуть, що детальну версію слід шукати в них удома на стінах - їхня династія триває понад тисячу років і налічує чимало поколінь.

Мої очі швидко пробіглися по родинному дереву моєї нової сім'ї, до знайомства з якою залишалося трохи менше доби. Потім передивилася його ще декілька разів - набагато уважніше, без найменшого поспіху. Навіть скорочена версія виглядала досить масштабною.

- Амаранта та Реджинальд - саме так звуть моїх прийомних батьків?

- Ти вірно підмітила.

- Але ж ні, тут мусить бути якась помилка! Це все неправильно!

- Що ж тебе так збентежило, Еноло?

- Ці всі люди... Це їхні діти?

- Саме так - Фрейри мають дев'ятеро чудових рідних дітей. А завтра матимуть ще й десяту, якій тільки судиться стати їм рідною.

На іншому сувої був зображений герб бронзового кольору з легким градієнтом до темнішого по краях, загострений униз із чудернацькою емблемою прозорої колби, наповненої вогнем. Одразу під гербом був надпис курсивом:

Вогонь служить тому, хто знає його ім'я.

А ці Фрейри, вочевидь, досить небідні люди, якщо можуть дозволити своєму роду мати власний герб і гасло. Цікаво, чим вони по життю займаються, що нажили таких статків? І навіщо їм ще одна абсолютно чужа дитина, коли вони мають цілу купу біологічно рідних. І чому саме мене? По цілій Лумінорії розкидано тисячі сиріт і це неймовірна рідкість, коли хтось отримує сімю. Невже я просто витягла щасливий квиток? Чи причина значно глибша за просто життєву лотерею?

Та не встигла я як слід над цим замислитись, як розмова одразу пішла в інше русло.

- Тейліна ми тобі залишимо. Але затям собі раз і назавжди: ніхто не має дізнатися, що ти провезеш його контрабандою на дирижаблі. І взагалі, якби питали - в тебе ніколи його не було, особливо на території нашої школи.

Що б ви відчували, коли найсуворіша наглядачка вашої школи прямим текстом дозволила вам порушити закон, який строго регулюється королівським двором? І не просто дозволила, а ще й підштовхувала та підбадьорювала. Головне, що "ніхто не має дізнатися".

За роки навчання у цьому задрипаному навчальному закладі (який можна було назвати навчальним лише умовно) я встигла зібрати пристойну колекцію покарань за набагато легші речі, ніж незаконне утримання і контрабанда дракона в інший куток королівства. Мені ж, єдиній учениці на цілий інтернат із такими проблемами, навіть виділили окрему кімнату в гуртожитку, бо я не витримувала це абсурдне суспільство і водночас суспільство не витримувало таких ізгоїв та інакодумців, як я. Спочатку мене не розуміли, потім відкрито зненавиділи, ще пізніше відверто знущалися і, врешті-решт, просто ізолювали, бо так було легше для всіх. Намагалися вписати в певні рамки, злити із сірою масою... Поки раптом не закрили очі на жорстке порушення закону - розведення та транспортування цих чудернацьких істот вважається особливо небезпечним, тому правляча династія Емеральдін суворо контролює весь оцей процес. І подібні речі вже точно не мали б дозволятися підліткам. Як даний факт може не викликати когнітивного дисонансу?

- Ви... серйозно мені це дозволяєте? - мені до останнього здавалося, що це мусить бути якийсь дурний жарт або серйозна помилка.

- Не те щоб мене тішило дозволяти порушувати правила якомусь відлюдькуватому дівчиську, але Фрейрів точно зацікавить цей мерзенний... емм... екземпляр, - вона скривилась, кинувши погляд на Тейліна, що сидів у мене на колінах та пустотливо грався із моїм волоссям. - Вони - єдині, кому можна розкрити цей брудний секрет. Я не знаю, де ти знайшла його і як воно опинилося в Ігнісі...

- Дракон застряг в огорожі біля подвіря - я помітила підозрілий рух у траві і, побачивши його, допомогла йому вибратися. Не залишати ж його отам мучитися!

Здається, місіс Колдвелл анітрохи не розчулила ця історія. В принципі, чого і слід було очікувати.