Розділ 16

Дівчата зайшли до будиночка, слідом за ними увійшли Олівія й Тоня.

— Дівчата, давайте вип’ємо чаю та зробимо маски. Хоч вечір нормально проведемо, — запропонувала Софія.

Афіна мовчки подивилася на неї.

Вона давно помітила одну річ: Софія майже ніколи не просила вибачення. Натомість вона починала тиснути на жалість, переводила розмову на іншу тему, жартувала або пропонувала щось приємне. І вже за кілька хвилин здавалося, ніби винна була зовсім не вона.

Дівчата розсілися на ліжках — по двоє на кожному.

— Слухайте, може, ви нарешті подивитеся зі мною «Залізну людину»? — запропонувала Афіна, вмощуючись поруч з Олівією на ліжку біля шафи зі світлого дуба.

— Ні, давайте краще про хлопців поговоримо, — одразу перебила її Софія. — Ну що, як вам вони?

— А ти їх давно знаєш? — запитала Тоня.

— Мені Матео з першого дня подобається. І, здається, я йому теж.

«З першого дня?..» — луною відгукнулося в голові Афіни.

Вона й сама не зрозуміла, чому ці слова так її зачепили. Але думка про те, що Софії подобається Матео, чомусь засіла в голові.

«Так, Афіно. Тебе це взагалі не повинно хвилювати. Він подобається твоїй подрузі...»

— А той хлопець із табору — це він? — запитала Афіна, підводячись із ліжка.

— Ні, інший. Мій Вадимчик. Не згадуємо про нього.

— Ти ж казала, що знаєш Матео ще з минулого літа, — не відступала Афіна.

— Ну... типу так. Перед від’їздом ми перетнулися хвилин на п’ять. Тоді я сказала, що й цього літа приїду сюди, — неохоче розповіла Софія.

Афіна мовчки підвелася й пішла до ванної кімнати.

Зупинившись перед дзеркалом, вона відкрила кран і хлюпнула собі в обличчя холодною водою.

«І навіщо він тоді сьогодні прийшов?.. Якщо він їй подобається, значить, я просто не спілкуватимуся з ним».

Кілька секунд вона мовчки дивилася на своє відображення.

«Блін... Але ж вона його майже не знає...»

«Гаразд... Не лізтиму».

На її обличчі, змішавшись із втомою, промайнула ледь помітна печаль.

Вона дістала з кишені піжамних штанів телефон, відкрила чат із Матео й замінила його ім’я на смайлик 💩.

«Так тобі й треба».

Дівчина ще раз уммилася, відчинила білі двері ванної кімнати й повернулася до подруг.

— Давайте вже спати.

Софія й Тоня пішли до своєї кімнати, зачинивши за собою двері.

— Ти хочеш мені щось сказати? — стурбовано запитала Олівія.

Афіна кілька секунд мовчала.

— Він їй подобається. Отже, на цьому все.

Дівчата лягли спати. Афіна ще з пів години крутилася в ліжку, знову й знову прокручуючи в голові слова Софії. І лише через довгий час їй нарешті вдалося заснути.