Розділ 8

За кілька хвилин до початку вечері біля багаття.

Матео разом з Артуром ішов до місця збору, ліниво поправляючи комір нової форми.

— А цього разу нічого така, — схвально хмикнув він.

Хлопці підійшли до багаття. Повечерявши пловом, вони стояли неподалік і про щось розмовляли.

У якийсь момент погляд Матео зачепився за знайомий силует.

Вона.

Та сама дівчина, яка всього годину тому сховалася від нього за шторами. Та сама, яку він потім так і не зміг знайти під час видачі форми.

Вона стояла біля столу з напоями.

Матео попрямував прямо туди.

Артур тим часом видивлявся когось серед хлопців і раптом пожвавився.

— О, чувак, дивись! Це ж...

Він обернувся до друга.

— І куди він подівся?

Матео стояв біля неї хвилин десять і тільки потім, коли вона щось сказала подрузі, нарешті придумав, як завести розмову.

Ось він — підходящий момент.

Хлопець зібрався з духом.

— Так, із цим тут пощастило.

— Ага... Добре, що й калюж немає.

Хлопець розсміявся.

«Ха. Дотепно. Треба вже нарешті дізнатися, як її звати.»

— Мене Матео звати. А тебе?

— Афіна.

— Гарне ім’я...

«Бляха... Як тупо звучить.»

— Ідеальне для нашого табору.

— Дуже смішно, — з явним сарказмом промовила вона.

— Не хочеш чогось випити? — запропонував хлопець.

— Хочу. Он піду й запропоную подругам, — махнула йому рукою Афіна й попрямувала до дівчат.

«Просто пішла? Яка колюча... Цікаво, вона завжди така?»

Він стояв, задумавшись, як раптом Артур, який саме шукав його, сказав:

— Дивись, хто там.

Матео подивився туди, де щойно стояла Афіна.

— Он, дивись, твоя Софія.

«Чорт... Точно.»

Він машинально теж махнув рукою.

— А, так. Он вона нам махає.

— О, я їх підзову.

Артур махнув рукою, і дівчата попрямували до них.

Але не вона.

Афіна пішла в інший бік.

«Куди вона?»

До них підійшли дівчата.

Софія одразу підбігла й обійняла його.

— Ой, я так рада вас бачити! Цього літа я б вас із подружками познайомила, але вони надто занудні.

«Занудні? Не помітив.»

Матео лише тихо хмикнув.

— Дядь, ти чого такий дивний? Може, вас наодинці залишити? — усміхаючись, прошепотів йому на вухо Артур.

— Ні. Ходімо краще в будиночок. Я б випив.

— Так, дівчата, у нас екстрені... справи, — сказав Артур, відходячи назад.

Вони попрощалися й пішли.