Розділ 7

Дівчина забігла в будиночок, схопила Олівію за руку й потягнула її у ванну, яку нарешті звільнила Софія.

— Господи, ти не уявляєш, кого я щойно побачила! — заторохтіла дівчина, помітно червоніючи.

— Кого-о? — з цікавістю запитала Олівія.

— Того хлопця, через якого я в калюжі викупалася!

— І що? Ти йому навіть не помахала? — розсміялася вона.

— Ти знущаєшся? Як взагалі вийшло, що ми опинилися в одному таборі на все літо?

— А чого ти так нервуєш і червонієш, га? — з усмішкою запитала Олівія.

— Тут спекотно! І нічого я не нервую. Я навіть не знаю, як його звати! — майже гаркнула Афіна.

— Нічого, дізнаємося.

У двері постукали.

— Дівчата, ви чого так довго? Скоро за формою й на збори йти, — почувся голос Софії.

Афіна глибоко вдихнула.

— Так, Олівіє... Точно. Краще б я все-таки раніше нафарбувалася...

Вона на секунду замислилася й сама не помітила, як трохи засоромилася.

Олівія хитро усміхнулася.

— Він же тобі сподобався?

— Я його не знаю-ю-ю! Звісно, ні! — обурилася дівчина. — Все, зібралися й пішли.

Дівчата вийшли з будиночка й попрямували до місця збору. Афіна мимохідь глянула в бік того самого будиночка.

Матео зайшов до будиночка, а потім у ванну й умився холодною водою.

Він усміхався. По-справжньому. Щиро.

«Блін... Я навіть не знаю, як її звати. І, схоже, пора перестати про неї думати. Подумаєш, в одному таборі. У мене ж свої цілі. Треба знайти ту дівчину...» — переконував він самого себе.

Хлопець вийшов із ванної.

— Ну що, йдемо? На нас чекає диво-форма.

Хлопці вийшли з будиночка й попрямували до місця збору.

Матео мимоволі кинув погляд на будиночок навпроти, сподіваючись ще раз її побачити. І справді помітив попереду знайомий силует.

— Так, давай швидше. Не хочу запізнюватися.

— Ого, як скажеш, — відгукнувся Артур і пришвидшив крок.

Розпочалися збори. Усі по черзі отримували форму, слухали розклад і правила табору.

— Вечеря через пів години біля головного багаття. Там ви зможете познайомитися одне з одним. Будь ласка, переодягніться у форму для фотографій і приходьте, — розповідали вожаті.

— Вау... Одразу багаття, — помітно нервуючи, сказала Афіна, поки дівчата йшли переодягатися до будиночка.

— Так, вони в перший вечір завжди готують плов на багатті. Дуже смачний, — сказала Софія.

Форма виявилася досить непоганою: вільні білі поло із зображенням гір на спині, сині спортивні штани, шорти та синя вітровка з таким самим малюнком.

— О, ну форма класна! Я б навіть щось собі залишила й носила. Штани взагалі супер, — радісно сказала Афіна, переодягаючись.

— Так, мені теж подобається, — погодилася Олівія.

— А ми хочемо бути у своїх красивих речах. Ну ви розумієте... — нили Софія й Тоня.

— А якщо я у своєму топі піду?

— Ну тоді хоча б вітровку надягни, чи що, — зітхнувши, відповіла Афіна. — Ми пішли. Доганяйте.

Дівчата вийшли й попрямували до головного багаття.

— Ти якась сьогодні зла, ні? — запитала Олівія.

— Та ні. Просто нервую. І не люблю це ниття. Вона ж не вперше сюди приїхала. Але гаразд, не будемо нікого обговорювати.

— Добре, ходімо.

Поївши плову, дівчата стояли біля столу з напоями.

— Добре, що телефони не забирають, — сказала Афіна, фотографуючи багаття.

— Так, із цим тут пощастило, — почувся праворуч красивий чоловічий голос.

Знайомий голос.

Дівчина повільно повернулася.

Серце ніби на секунду завмерло — чи то від переляку й збентеження, чи то від якоїсь дивної радості.

Вона не знала, що відповісти, тому сказала перше, що спало на думку:

— Ага... Добре, що й калюж немає.

Хлопець розсміявся.

— Мене Матео звати. А тебе?

— Афіна.

— Гарне ім’я. Ідеальне для нашого табору.

Дівчина мимоволі усміхнулася.

— Дуже смішно, — з явним сарказмом промовила вона.

— Не хочеш чогось випити? — запропонував хлопець.

— Хочу. Он піду й запропоную подругам, — махнула йому рукою Афіна й попрямувала до дівчат.

Олівія, яка відійшла й стояла трохи осторонь, уже дивилася на неї з хитрою усмішкою.

— О котрій там відбій? Здається, нам пора в будиночок... випити, — сказала Афіна, підбігаючи до подруг.

— Об одинадцятій. Тож давайте ще побудемо тут. До речі, дивіться! Там хлопець, якого я минулого літа бачила. Ходімо підійдемо, — сказала Софія, показуючи в бік Матео.

Афіна машинально перевела погляд туди й на мить завмерла.

— Я піду в будиночок. Спати хочу, — майже збліднувши, тихо сказала вона й розвернулася в бік будиночків.

— Я з тобою, — одразу відгукнулася Олівія.

— Та повеселися ти, Лів. Я сама дійду.

— Ні. Я теж.

Афіна лише коротко кивнула.

Дівчата повільно попрямували до свого будиночка.

А Софія, Тоня та ще кілька їхніх подруг упевнено рушили прямо до компанії хлопців.