Розділ 6

Ближче до восьмої вечора у вікнах купе та біля бічних полиць уже показався Одеський вокзал. Хлопці й дівчата вишикувалися в черги, очікуючи повної зупинки поїзда. Афіна й Олівія стояли другими, а Софія з Тонею — далі, бо, як завжди, надто довго збиралися.

— Я зараз їм напишу, що ми постараємося першими зайняти місця в автобусі, — промовила Афіна, потираючи очі.

Олівія кивнула.

— Слухай, а нормально, що ми не нафарбувалися? Як два гидких каченяти.

— Зате поспали довше. Мені теж трохи некомфортно, але нічого. Зараз швидко заселимося, приведемо себе до ладу — і все буде чудово.

Поїзд зупинився, і натовпи дітей рушили до автобусів.

За тридцять хвилин на горизонті показався табір. Вожаті зустрічали дітей, і розпочався процес заселення. Це була величезна територія з рестораном-їдальнею та великим кампусом, який складався з маленьких дерев’яних будиночків, розташованих поруч один з одним. Кожен був розрахований на дві або три кімнати, мав невелику терасу та санвузол.

Оскільки дівчата дружили, їм дістався будиночок № 3 із двома кімнатами, і вони вирушили його оглядати.

— О, бачите? Недарма я чай брала. Тут чайник є, а ви казали, що не треба, — усміхнулася Афіна, розглядаючи кімнати.

— Добре, що в нас є вільний час до вечора. А потім це отримання форми... Не хочу, — сказала Олівія, рухаючи валізу.

Тоня, відірвавшись від телефону, підняла голову.

— А цього року вона вільна і, начебто, красива.

Софія тим часом уже зникла у ванній.

— Гаразд, піду терасу гляну, — сказала Афіна, виходячи надвір.

Хлопці, вийшовши з поїзда, не поспішаючи йшли до автобуса слідом за величезним натовпом. Вони опинилися майже в самому кінці, бо Артур ледь не проспав зупинку, і Матео довелося витратити час, щоб його розбудити.

Їх поселили в будиночок № 8 до двох знайомих із минулої літньої зміни. Будиночок стояв навскіс від третього.

Поки інші розбирали речі, Матео засунув валізу під ліжко й вирішив вийти на терасу.

— О, а в цьому будинку вона краща...

Хлопець озирнувся навколо.

У цей момент на терасу будиночка навпроти вийшла дівчина у світлих легких штанах і сірому топі. Світлий блонд, який неможливо було не впізнати.

«Та ну... Невже Світлячок?» — промайнуло в нього в голові.

Це була вона.

Серце ніби завмерло.

Їхні погляди зустрілися.

Афіна теж його впізнала.

Вона завмерла на місці, різко розвернулася, зайшла назад у будиночок і засмикнула штори.