Розділ 44. Свобода

 Якби він не переконував, що все буде добре і я йому не нашкоджу, та попередній досвід показує, що завжди існує ймовірність того, що станеться щось неочікуване, те, що не в змозі передбачити навіть Севастіян.

— Тобі нема чого боятись, — наче читає мої думки. Легенько підходить й стає позаду.

 Можу тільки здогадуватись яким буде його наступний крок і від передчуття будь-якого з уявлених, голова йде обертом. Чомусь навіть повітря стає мало, хоч ми й на відкритому просторі. Не думала, що просто, стоячи позаду, можна спровокувати стільки емоцій і різних відчуттів. Здебільшого надзвичайно приємних. Впевнена, що з байдужим мені чоловіком, такого ефекту не було б.

 Коли одна його рука лягає на мою талію, а інша — торкається браслета, мій пульс пришвидшується й тепер я відчуваю цей стукіт у своїх скронях. Його дотик проймає до кісток, наче удар блискавиці або електричний струм. Тіло охоплює дрібне тремтіння, яке викликає нестримне бажання розвернутися до нього обличчям, та я намагаюсь залишатись незворушною. Його темні пасма волосся, якими грається вітер, лоскочуть мою шию і це — найприємніше, що я будь-коли відчувала. Які там тренування, коли мій мозок плавиться від того, що стоїть надто близько?! Я думаю зовсім  не про те, як змусити його сили працювати на мене. Коли до усіх цих нехитрих маніпуляцій долучається ще і його спокійний, але впевнений голос, здоровий глузд взагалі вимикається й відмовляється виконувати свою роботу. 

— Заплющ очі й спробуй відчути силу, яка ховається в браслеті. Це може бути легка пульсація, дрібне поколювання, або ледь чутно печіння навколо нього.

— А якщо я відчуваю все й одразу. Це нормально? — чомусь переходжу на шепіт.

— Цілком.

 А далі відбувається те, про що мріяла у цей момент, але не думала, що мрії втіляться в реальність. Севастіян відводить свою долоню від браслета й легким дотиком вправних пальців перекидає моє волосся на одну сторону, оголюючи шию, на якій тепер відчуваю тепло його дихання. На цьому німе катування не закінчується. Навіть дихати припиняю, коли відчуваю невагомий, ледь чутний дотик його губ на своїй шкірі, трішки нижче вуха. Тепер тіло мені не підвладне. Серце вистукує такі шалені ритми, що здається, наче проводить дискотеку, на яку мене не запросили, або про яку забули попередити. 

 Поколювання й пульсація під моїм браслетом посилюється й тепло, яке ці відчуття провокують поступово  розливається спочатку по руці, від кінчиків пальців до передпліччя, а після усім тілом. Від поєднання того, що відчуваю, після поцілунку з магією браслета в голові паморочиться. Та не скажу, що від цього відчуваю дискомфорт. Це приємна тимчасова слабкість.

— Приємні відчуття не гірше, ніж страх приваблюють магію, — шепоче, коли тепло його дихання стає менш відчутним.

— Такий спосіб мені подобається значно більше, — шепочу у відповідь й чомусь впевнена, що зараз усміхається.

— Зосередься, відчуй, як магія з'єднується з твоєю кров'ю, як пульсує, несеться венами й дістається самого серця. Впусти її, не опирайся, не показуй, що тобі страшно. Ти керуєш нею, а не вона — тобою. Саме ти вирішуєш, коли дати їй волю й не інакше.

 Його покрокові інструкції й рекомендації справді діють. Мені ще важко описати що ж відчуваю всередині, та це безперечно прогрес. Здається, наче його сили, його магія насичують мою кров, женуть її венами з шаленою швидкістю. І чим швидшим стає цей процес, то більше тепла відчуваю. Коли стає надто гаряче, відчуття змінюються. Тепер це дещо інше, не схоже на тепло полум'я під шкірою. Це щось протилежне, але не менш приємне. Наче під час нестерпної спеки пірнути у прохолодне озеро чи річку. Або ж ковтки такої бажаної вологи під палючим сонцем. Думаю, до цього можна звикнути. 

— Тепер розплющ очі й спробуй усю цю силу спрямувати на свою долоню. Головне не бійся, якщо щось піде не так, я це зупиню. Обіцяю тобі.

 Повіки підіймаються і перше, що бачу — світіння під шкірою, наче тоді у лісі чи у бібліотеці у Севастіяна, а навколо нас кільце, або купол із полум'я в поєднанні із водою. Ніколи раніше навіть не подумала, що ці дві протилежні стихії можуть так гармонійно взаємодіяти. Навіть зависаю на декілька секунд, спостерігаючи за цим неймовірним процесом.

— Це прекрасно, — боюсь навіть поворухнутись, щоб ця магія не зникла.

— Ти ще себе зі сторони не бачила. Вогонь й полум'я навколо твого тіла прийняло обриси змія. 

— Мені слід хвилюватись?

— Це тільки обриси, які створює поєднання двох стихій. Тепер спрямуй усе це світіння на свою долоню й уяви як воно втілюється у полум'я. 

 Натомість на моїй руці утворюються язики полум'я в обіймах тонкого водного потоку чи струменя. Розвертаюсь до Севастіяна обличчям й розумію, що цього він й сам не очікував. 

— Щось не так? Я щось неправильно зробила?

— Ти зробила навіть більше, ніж очікував. 

 Повертаюсь поглядом на свою долоню й не можу натішитися, що у мене вийшло. Це здавалось нереальним, але Севастіян виявився хорошим вчителем. Коли полум'я зникає під шкірою, від щастя накидають на нього з щирими дитячими обіймами. Я настільки щаслива, що готова скакати від радості. Не така я вже й безпомічна, як вважала.

— Дякую, що допоміг відчути себе трішки впевненіше.

— І тобі дякую, що дозволила знову відчути мою магію, нехай й таким незвичним для мене способом. Ти легко вчишся, — щиро радіє моїм першим успіхам разом зі мною й у відповідь пригортає до себе ще міцніше. Я готова залишатись у його обіймах вічно. Ховаю обличчя на його грудях. Як же це приємно! Його присутність зачаровує, обеззброює, допомагає відчути себе захищеною.