Розділ 38. Пастка для двох

 Севастіян стискає руки в кулаки з такою силою, що я помічаю кров.

— Нам краще піти, — не знаю куди я намагаюсь його відтягнути, адже тут від нас нічого не залежить, навіть те який спогад побачимо наступним, та якщо не відвернути його увагу від подій, які щойно розгортались перед нашими очима, все може погано закінчитись для нас обох. Спогади його повільно затягують і я це усвідомлюю на відміну від нього. 

 На мої слова він тільки киває. І я здогадуюсь чому. Його душать сльози, та він не дозволяє взяти їм гору. Прояв почуттів для нього — вияв слабкості, от тільки я думаю інакше. Боюсь, що все, що він побачив у спогадах Роксани й ще може побачити зменшують наші шанси на повернення, адже тепер він не поспішає, наче спеціально шукає ще. Він йде не на вихід, його ведуть спогади. І це дорога тільки в один кінець. Поганий кінець. Впевнена, що якби Святослав був би ще живим, він би пожалкував, що народився на світ. Дуже сумнівно, що тепер Севастіян відпустив би його, задовольняючи усі вимоги. Від мене він точно не отримав би нічого, окрім добрячої прочуханки. 

 Беру його за руку й відчуваю як тремтить від надлишку емоцій. Я не хочу, щоб він страждав, та без усього цього не зможе йти далі, не зможе жити, не озираючись через плече в минуле. Воно досі його міцно тримає у своєму полоні. Ці спогади тільки примножили його біль, та водночас розплющили очі на важливе. У всьому цьому важко знайти винного, адже навіть клятий Святослав просто хотів жити спокійним життям, не жертвуючи ним у двобої з непереможним суперником. Та навіть усвідомлюючи це, я б не відмовила собі у задоволенні добряче врізати по його брехливій фізіономії. Ми не можемо стверджувати напевно, та якби він був справжнім чоловіком й розповів їй правду, трагедії можна було б уникнути. 

— Нам необхідно відшукати спогад Роксани про створення браслета. Можливо ми отримаємо відповідь як його з тебе зняти, — різко переводить усю увагу на мене. Мені навіть нічого для цього не потрібно робити. Здається Севастіян й сам розуміє, що стає залежним від того, що бачить.

— Але як це зробити. Тут немає табличок з написами: дитинство, молодість, створення проклятого браслета.

— Немає, але ти з нею пов'язана. Це твоє тіло, твоя свідомість, тому ти можеш відчути Роксану, тому зараз ми бачимо її спогади. Тобі необхідно тільки заплющити очі й спробувати відшукати те, що нам потрібно. Сила й магія браслета допоможе сконцентруватись саме на спогаді про його створення. Досі ми випадково натрапляли на її спогади. Можливо їх спровокувала моя присутність, або підсвідомо ти відчула, що я повинен це побачити. Спробуй, подумай про його створення, відчуй те, що могла відчувати вона у момент коли зрозуміла, що Святослав живий і її увесь цей час дурили. Впевнений, у тебе вийде. 

 Несподівано ми знову повертаємось до печери. Це зовсім не те, чого хотіли, та коли  помічаємо Роксану, усвідомлюємо, що саме тут вона працювала над його створенням. І це цілком логічно, зважаючи на те, що Севастіян міг щось відчути, або запідозрити, якби займалась цим вдома. Та головне тут не місце, яке обрала, а саме браслет, а точніше їх кількість. З самого початку їх було два. От тільки як інший опинився на зап'ясті князя? І тут до мене приходить одне важливе й водночас майже неможливе припущення, яке я не наважуюсь проговорити вголос. Про таке мовчать поки не переконаються на всі сто процентів. 

— Мені відомо тільки про цей браслет, — вказує на моє зап'ястя. — Зачекай, ти запевняла, що у князя був такий самий, — пригадує те, про що я йому розповідала після того, як відчайдушно намагалась спекатись його компанії.

— Так. Все вірно.

— Мені необхідно з ним зустрітись й дізнатись звідки він у нього. Це може привести нас до розгадки й ми зрозуміємо як його з тебе стягнути. Можливо князь може його за бажанням знімати. Якщо скаже де він його знайшов, ми отримаємо відповіді, які намагаємось відшукати, щоб тебе звільнити й повернемо мені сили.

— Думаєш він стане з нами розмовляти, після того, як ти викрав мене у нього з-під носа? 

— Стане, якщо цінує своє життя. Ми не будемо просити аудієнції, ми прийдемо до нього, коли він цього найменше очікує.

— Звучить просто, та з тобою просто не буває. Як тільки поткнемо свої носи у його місто, нас одразу схоплять. Тобі ж відомо, що він досі мене шукає. Арета, яку ви з Веремієм відбивали у людей князя тому доказ.

— Ми вперше настільки близькі до розгадки.

— Та ми можемо до цього часу не дожити, якщо добровільно туди повернемось, або якщо не виберемось звідси. 

— Ти маєш рацію, перш за все нам необхідно повернутись. А для цього потрібно відшукати саме твої спогади. Роксана приховала їх від тебе, щоб ти не могла повернутись й завадити їй. Щоправда, вона не думала, що я про все здогадаюсь. Тому ми на крок попереду.

— Поки браслет на моєму зап'ясті ми не можемо бути попереду. 

— Ми від нього позбудемось, обіцяю.

— Але як? Ти вже намагався й у нас нічого не вийшло. Хіба якщо дозволиш мені… — не дає договорити, адже здогадується що хочу сказати.

— Я знаю, що повинен бути інший спосіб. В магії й прокляттях завжди так. Ми можемо поки що його не бачити, та він є. І я докопаюся до істини. Це тільки питання часу. 

— Якого в нас обмаль, — тільки підливаю масла в полум'я. В цьому випадку мовчання було б кращим моїм рішенням, та це не про мене.