Розділ 33. Ціна мовчання

— Чому ти так впевнено говориш про людину, якої не знав? Я мала змогу бачити їх зустрічі й відчути те, що відчувала вона. Їх почуття здавались справжніми. Я навіть їм заздрила, — пізно усвідомлюю, що бовкнула зайвого. Севастіяну невідомо, що я бачила реалістичні сни про Роксану й Святослава, де вона дозволила відчути власні емоції. Він знає тільки про сновидіння, які я бачила після поцілунку в лісі.

— Отже, ти знову бачила фрагменти з минулого. Чомусь я більш ніж впевнений, що це відбулося напередодні й у ніч, коли тримала ніж біля моєї горлянки, — одразу про все здогадується.

— Так, — з щирим відчуттям провини опускаю погляд. — Все почалось з того, коли вперше наснився Святослав. Я не знала хто він, та була до нестями закохана. Роксана змусила мене пережити те, що переживала в ту мить вона. І це жахливо.

— Повір мені, це ще не найстрашніше, що могло з нею статись.

— Що може бути страшніше за смерть коханої людини? 

— Зрада, — вимовляє це слово з такою зневагою, що мимоволі замислюєшся над тим який глибокий слід у серці вона залишає. Він також це  пережив і йому досі болить. — До того, як я прийшов за Роксаною, він з'явився на нашій землі й вимагав зустрічі зі мною, — приковує до себе усю мою увагу.

 Севастіян робить невелику паузу, наче замислюється над тим чи варто продовжувати, та після того, що він щойно сказав, заснути спокійно в мене вже не вийде. Краще б взагалі не починав, якщо зараз вирішить на цьому зупинитись. І на моє превелике щастя, він таки наважується мені довіритись.

— Я навіть готовий був відмовитись від неї, якби Святослав повівся як справжній чоловік. Очікував чого завгодно, та виявився неготовим до того, що почув. Йому вдалось мене здивувати. Щоправда, в поганому сенсі цього слова. Він не просив дати їм спокій, не погрожував розправою і навіть не намагався хоч щось зробити, щоб врятувати її від мене. Він зажадав викупу. Запевнив, що не заважатиме й зникне, щоб у її серці звільнилось місце для мене. Ще однією обов'язковою умовою, яку він тоді озвучив було те, щоб для Роксани назавжди залишився героєм, який нібито прийде її рятувати. Того ж дня він вже був у дорозі до нового заможного життя. Як ти вже, мабуть, здогадалась Веремій зіграв його роль у влаштованому на його замовлення спектаклі. Наскільки мені відомо, в одному із міст він відкрив власну кузню, яка мала великий успіх. Невдовзі навіть одружився з донькою купця. Якби я не був залежним від почуттів, ніколи б на це не пішов, та тоді одна лиш думка про те, що в її серці може звільнитись місце для мене затьмарювала мізки. Я знав, що він живий, та цього не знала Роксана. Для неї він помер від мого меча, від меча її ворога.

— Ти зараз серйозно? Це ж так низько. Як можна обміняти свої почуття на матеріальні блага? Вона ж йому вірила. Хіба вони не повинні були одружитись? Роксана чекала цього найбільше у світі, називала його сенсом свого життя, будувала плани на їх спільне майбутнє. Чому він так із нею вчинив? Чому добровільно відмовився від її кохання? — у все це важко повірити, а ще важче усвідомлювати, що від цього не застрахована жодна жива душа. Навіть я йому повірила. Як можна так правдоподібно грати? 

— Можливо Роксана йому подобалась, та вмирати за неї він виявився не готовим. Усвідомлював, що переважаю його в силі. Скористався ситуацією, щоб почати все спочатку в новому місці, де його не осуджуватимуть за прийняте рішення. Де про нього нічого не знатимуть. Ковалем він був кращим, ніж чоловіком.

— Чому ти не розповів їй? Вона ціле життя прожила у брехні. Роксана мала право знати. Через нього пішла на жахливий вчинок. Можливо тоді всього цього б не було, — від гіркого, наче полин усвідомлення в горлі застрягає болюча грудка.  

— Коли, бодай, намагався зачепити цю тему, вона благала залишити все в минулому, не даючи мені жодного шансу все їй розповісти. Запевняла, що вже давно змирилась, що тепер належить тільки мені. Я не наполягав, не хотів знову робити їй боляче, а це неодмінно сталося б, якби дізналась правду. Мене все влаштовувало. Я отримав все, що хотів. Щоправда, її кохання було надуманим, та тоді я цього не помічав, не хотів помічати.

— Ось чому так важливо слухати. Досі я вважала, що певною мірою ти був винний у смерті Святослава, та тепер розумію, якою високою може бути ціна мовчання. Вона повинна була тебе вислухати. 

— Зрештою, ти б повірила тому, кого насправді ненавиділа і звинувачувала у смерті коханого?

— Тут з тобою важко не погодитись. Але так не повинно бути, — невідривно спостерігає за тим, як сльоза скочується по моїй щоці. 

— Чому ти плачеш? — легеньким дотиком втирає солону краплину на моєму обличчі. І від цієї ніжності хочеться заплющити очі. Цього я від нього не очікувала. Це сталось так швидко, так спонтанно, що мій мозок навіть не встиг вчасно зреагувати. На якусь мить зависаю, наче старий смартфон, якому бракує пам'яті.

— Не люблю історії із сумним фіналом, — ніяково опускаю погляд.

— Схоже вищі сили також не задоволені таким закінченням, якщо привели тебе до місця моєї загибелі. Думаю, на людину, ніяк не пов'язану з родом Роксани браслет так би не відреагував. Магія відчула рідну кров. 

— Але що ми тепер можемо змінити? Твоїх людей вже не повернеш.

— Я не знаю, але впевнений, що в цьому є якийсь прихований сенс, просто ми його ще не бачимо. Час вкаже правильний шлях. Тепер відпочинь. Тобі потрібно набратись сил, — хоче піти, щоб не заважати, та мені зовсім не хочеться його відпускати.