Розділ 27. Роксана

 Невдовзі після того, як Севастіян покидає мою спальню, у двері знову стукають. Після того як дозволяю увійти, мені приносять обіцяний чай і гарячу воду для купелі. Я вже й сама забула, що він пообіцяв про це подбати. Розслабитись мені буде непросто. Маю надію, що це хоч трохи зніме напругу. Головне далі не заснути у теплій ванні. Після минулого разу мені досі соромно перед Севастіяном. Хоч він вже, мабуть, все це бачив. Сумніваюсь, що успадкувала від Роксани тільки обличчя. Це ж до біса дивно. Дивитись на людину, яку начебто знаєш, та не впізнавати її. 

 Після купелі беру чашечку ще теплого чаю й на повні груди вдихаю приємний трав'яний аромат. Гаряча ванна трохи знімає напруження, та не в змозі побороти тривогу. Здається, вона тепер постійний мій компаньйон. Залишається страх пірнути під ковдру, не заглядаючи під неї. В мене навіть руки тремтять. Веремій добряче мене налякав і вже неодноразово. Хтозна чи Роксана ще когось не обернула на плазуна. Від цієї думки тіло вкривається сиротами. Та я все ж змушую себе трохи поспати після довгого виснажливого дня. Сподіваюсь ще прокинусь сьогодні, а не просплю до наступного ранку. 

 Ніколи б не подумала, що наше улюблене місце біля річки стане мені нестерпним. І причина в тому, що тут нам доведеться попрощатись. Все всередині бунтує проти цього, та я знаю, що іншого шляху немає. Відчуваю себе звіром, котрого загнали у пастку. Та інколи бажання звільнитись перетворює жертву у мисливця.

— Святославе, ти повинен забути про мене, задля збереження власного життя. Зміїний князь не дозволить нам одружитись. Цього разу він шукає дружину для себе й забажав саме мене. Батько був змушений погодитись. Зараз проти Василіска у нас жодних шансів, та це не означає, що так буде завжди. Можливо саме я стану останньою дівчиною, яку їм віддадуть, — намагаюсь не  виказувати хвилювання, та сльози боляче душать. 

— Навіть не проси мене про таке, я боротимусь за тебе, незважаючи ні на що, — не дозволяє навіть засумніватись, що так і зробить. 

— Невдовзі він прийде і я благаю тебе не втручатись. Я знайду спосіб звільнитись й тоді ми втечемо.

— Чому не зараз?

— Тому що він нас неодмінно знайде і вб'є тебе. А я цього боюсь найбільше. Ти ж знаєш, як кохаю тебе, — тулюся своїм обличчям до його й залишаю на вустах легкий поцілунок. — Потрібно трохи зачекати, поки він втратить пильність й зробити все по-розумному, без поспіху.

— Я не можу дозволити йому торкатись до тебе. Ти ж усвідомлюєш, що у вас буде перша подружня ніч, яку він украв у нас і тобі доведеться лягти з ним у ліжко, — озвучує те, про що навіть подумати гидко.

— Мене він не отримає. Я цілком і повністю належу тільки тобі, — мої сльози залишають слід на його сорочці. — Я знаю, що робити, щоб цього ніколи не трапилось. Ти повинен мені довіритись. Він хоче нащадка, якого у нього ніколи не буде, від мене так точно, — навіть сама не сумніваюсь у тому, про що говорю. Усвідомлюю, що ризикую, та я повинна зберегти себе для коханого й не дозволити клятому Севастіяну спаплюжити мою честь. Якби могла, віддалася б Святославу прямо тут й зараз, та монстр це відчує. Його помста може бути жахливою. — Наш ворог сповна за це заплатить, обіцяю. Я його вб'ю і це чудовисько більше не стане на заваді нашому щастю. За ним навіть ніхто не заплаче. Він і йому подібні не повинні втручатись у життя людей, не повинні забирати жінок, які їм ніколи не належатимуть. Цим монстрам немає місця серед нас.

— Я підійму народ, поведу за собою проти цих чудовиськ.

— Нас замало. У них є сили непідвладні людям. Ти поведеш усіх на вірну смерть. Хіба цього ти хочеш?

— Ти не повинна жертвувати собою. Який я після цього чоловік, якщо не здатен тебе захистити?

— Найкращий й дорогий моєму серцю. Саме тому я піду на це й робитиму все, щоб якомога швидше повернутись до тебе. Будь готовим. Можливо нам доведеться покинути селище.

 Наступного дня готуюсь до найгіршого. Сьогодні має прийти він. Новий святковий одяг, гарна зачіска й цілковита покора, щоб рідні мені люди залишились живими. Від усвідомлення, що вночі мене можуть змусити розділити із монстром ложе, сльози ллються самі собою. Хочу вірити, що цього не буде, що знайду вихід із пастки, та сказати напевно важко. Все може піти не за планом. Я добровільно йду у лігво звіра, тому наслідки важко передбачити. Зілля може не подіяти на клятого Севастіяна. Тільки час покаже чи все правильно зробила. Пропорції повинні бути ідеальними, щоб він заснув й прокинувся із хибними спогадами про проведену разом ніч. 

 Моє обличчя не повинно випромінювати смуток, адже це велика честь стати дружиною князя зміїного народу. Будь він проклятий! Та я повинна все витерпіти, поки в небезпеці батько й Святослав, повинна вдати, що щаслива стати його дружиною, що охоче піду з ним. І він мені повинен повірити. 

 Ось вже чорна тінь за вікном, яка прикриває сонце й запускає до рідної оселі химерні тіні, змушує швиденько витерти сльози й натягнути на обличчя маску щастя. Він не повинен ні про що здогадатись, не повинен сумніватись в мені. Я все зроблю правильно. Я зможу. Я витерплю.

 Ось вже входить всередину, наче справжній господар, переможець, володар. Одягнений у найкращі заморські шати, з самовдоволеною усмішкою й зарозумілим обличчям. Його людська краса тільки завіса, яка приховує справжнє зло, монстра котрому чужі людські почуття, котрий бавиться людськими долями, наче творець. Насправді він  — ніщо, просто гадина, яка навчилась літати. Та я змушу його повзати в моїх ногах, він пошкодує, що наважився розлучити з коханим. Клятий монстр знає, що моє серце вже зайняте і цього ніколи не змінити. Мені не потрібні його багатства, неприступні фортеці й невідома раніше заморська їжа. Бажаю тільки одного: повернення до Святослава. Він і тільки він назавжди в моєму серці.