Розділ 26. Веремій

 Здається я припиняю дихати, щоб не спровокувати напад швидше, ніж це неодмінно станеться. З очей струменять сльози, стікаючи по щоках, а в голові вже вимальовується сценарій власної смерті. Образ гадини, яка встромляє свої зуби у моє обличчя або шию стоїть перед очима. Подумки молюсь, щоб до кімнати увійшов Севастіян, та цього не стається. Це ж не фільм, чи книга, де у скрутний момент завжди приходять на допомогу. Можливо, якщо загину тут, то повернусь додому, — намагаюсь віднайти хоч якісь плюси у всьому цьому жахітті. Та швидше за все я просто для усіх щезну, наче мене ніколи й не існувало, як говорив Севастіян.

 На превеликий подив й безмежне щастя, змія зупиняється біля клятого браслета на моєму зап'ясті. Схоже прямувала вона не зовсім до мого обличчя. Як кажуть в народі: в страху очі великі. Не знаю, що саме провокує сили Севастіяна: жах, який відчуваю, чи погляд гадюки, та під браслетом відчуваю тепло, а це поганий знак. “Та ви з мене знущаєтесь”, — подумки звертаюсь до вищих сил, усвідомлюючи що зараз станеться. Втретє Севастіян не оплатить ремонт кімнати, та зате плазун на моїх ногах згорить першим. В мене навіть з'являється якась подоба надії. Сподіваюсь Севастіян почує вчасно й зупинить полум'я поки не згорю сама. Морально готуюсь вже до іншого сценарію. Розумію, що вогонь не підіймається вище, а охоплює винятково змію, не завдаючи шкоди мені. Це вже щось новеньке. Та те, що стається далі не піддається жодним логічним поясненням.

 За мить у моїх ногах лежить вже голий незнайомий чоловік. Та скільки можна? Може з мене вже вистачить? Досить підкидати мені випробування, які з кожним новим разом вражають все більше. Як я це поясню Севастіяну? Тепер вже я не хочу, щоб він приходив мене рятувати. Не через те, що у моєму ліжку оголений з доволі міцною спиною і пружним причинним місцем незнайомець, а через те, що я не зможу пояснити звідкіля він тут узявся. 

 Поки що мені важко зрозуміти спить він чи мертвий. Лежить, занурившись обличчям в перину, тому роздивитись його можна тільки ззаду. І навіть так це доволі непристойно, зважаючи, що лежить без одягу.

 Боюсь навіть свої ноги з-під ковдри витягти, щоб не розбудити його, адже те, що він живий-живісінький вказує ритмічне дихання, яке помічаю, коли трішки нахиляюсь вперед. Продовжую незворушно лежати, не знаючи що робити. Серце калатає від такої несподіванки і я навіть не замислююсь куди поділась змія, якої я так боялась. 

 Наче всього цього замало, чую стукіт у двері, на який просто не можу відповісти. Не дочекавшись жодної реакції входить Севастіян. Можу тільки уявити як все це виглядає зі сторони. Що можна подумати? Я лежу натягнувши ту частину ковдри, яка не під незнайомцем до самого носа, а решта в моїх ногах притиснута оголеним тілом чоловіка, котрий лежить долілиць.

— Я все можу пояснити, — одразу попереджаю приголомшеного Севастіяна, який зависає від неочікуваного повороту прямо на порозі. Відчуваю себе зрадливою дружиною, до якої неочікувано повернувся чоловік після відрядження. — Він сам…Я його не кликала… Ми не знайомі… — намагаюсь щось пояснити, та виходить тільки гірше.

 Він мовчки підходить ближче, не зводячи свого враженого погляду з незнайомця, а я тільки тепер вискакую з-під ковдри, щоб побачив, що одягнена й стаю поряд, якомога далі від можливих неприємностей.

— Що за?... Не поясниш нарешті? — обходить ліжко довкола, переводячи погляд з мене на непроханого гостя й навпаки.

— Так, так, зараз спробую, — затинаюся майже через слово. — Коли ми повернулись я лягла і здається задрімала. Прокинулась від відчуття чогось холодного на моїх ногах.

— Не схоже, що він вже такий холодний, як ти розповідаєш. Дихання спокійне й рівномірне, наче спить після бурхливої ночі.

— Севастіяне, мені зараз не до жартів. Я ще не закінчила, — ображаюсь на його кепкування. — Так от, коли розплющила очі побачила ту ж змію, яка мене переслідувала. Вона знову була у моєму ліжку, навіть не зважаючи, що Арета спустила її політати. 

— У твоєму ліжку я бачу тільки голого незнайомця, — констатує очевидне, чим викликає на моїх щоках рум'янець сорому. Це тільки зі мною таке може трапитись.

— Ти дозволиш мені договорити? — вкотре витріщаюсь на нього, вимагаючи мене вислухати. — Коли змія зупинилась біля мого браслета, знову відчула, що починаю палати, та цього разу полум'я огорнуло тільки її, чи його, а через декілька секунд нізвідки з'явився він, — тараторю, наче за мною хтось женеться. — Я вперше його бачу. Чесно. Ти ж мені віриш?

— Не гарно вдавати, що не знаєш чоловіка з яким прокинулась в одному ліжку, — наче вже спеціально наді мною знущається. Щось подібне сказала йому після ночі у бібліотеці. 

 Ми обоє різко стихаємо, усвідомивши, що незнайомець прокидається. Спочатку рухаються пальці на його руках, а після він повільно підводиться, опираючись  на лікті. Від страху навіть ховаюсь за Севастіяном, визираючи тільки з-під його плеча. Хтозна-що то за екземпляр. Можливо небезпечний. Коли він нарешті підіймає голову, Севастіян лається собі під ніс і я не можу зрозуміти через те, що він йому знайомий, чи це щось інше.

— Веремій? — тільки підтверджує мої здогадки, називаючи його на ім’я.

 Чоловік виявляється напрочуд привабливим з темним, як у Севастіяна волоссям, тільки коротким. З блакитними очима із такими ж гострими зіницями й точеними рисами обличчя. Він здається навіть молодшим.

— Севастіян? — не менш вражений незнайомець різко підводиться під мій голосний зойк. Я не повинна цього бачити. Як тільки він помічає мене, його обличчя спотворює лють і єдине, що мене відділяє від цієї люті — спина Севастіяна.