Розділ 25. Повернення з неприємним сюрпризом

 Не встигаємо оговтатись, як з іншої сторони лісу виходять ще троє. Севастіян різко хватає мене за руку й відтягує назад, в гущавину з якої щойно вийшли. Жестом вказує на гірську річку, яка протікає неподалік. Киваю, та не замислююсь, що потягне у воду. Розігріте на сонці тіло миттєво реагує на зміну температури. Вода в гірських річках зазвичай холодна навіть влітку. Ця не виняток. Ледь не волаю від неприємного поколювання, яке огортає спочатку мої ноги, талію й зупиняється на рівні ключиць. 

 Увесь цей час Севастіян тримає свою долоню на моєму обличчі, щоб не видала й звуку, адже тоді нас неодмінно почують. Починаю тремтіти від кінчиків пальців на ногах до маківки. У всій цій ситуації добре те, що можу не хвилюватись, що знову спалахну від надлишку емоцій. Зараз не можу думати ні про що інше, окрім як швидше вилізти на берег. Севастіян веде мене під схил над річкою, де ми й ховаємось. Коли голоси воїнів лунають ближче, підтягує ледь не впритул до свого тіла. Так і стою, торкаючись його грудей спиною. Гарячі долоні утримують мене за талію, зменшуючи відчуття холоду. Відчуваю його дихання на своїй шиї. Тілом проноситься тепер вже зовсім інше тремтіння. Щось я надто до нього прив'язалась. Схоже я трохи мазохістка, якщо мені подобаються чоловіки, які ненавидять мене. Можливо причина в тому, що він єдина жива не зовсім людина, яку знаю у цьому світі, не враховуючи Арети. 

 Наче випробування холодом замало, помічаю у воді вужа, який знову ж таки прямує в нашу сторону. Нічого не можу сказати через заціпеніння, спровоковане жахом побаченого. Величезними очима спостерігаю як хвилькою дрейфує на поверхні й невпинно скорочує відстань між нами. Не знаю як встигаю вискочити Севастіяну на руки. Та тут відчуваю себе у відносній безпеці. Схоже небезпека через наближення людей князя минає, адже він так і вибирається із води зі мною на руках. А я не поспішаю з них злізати. В такому положенні до мене точно не доберуться змії, окрім найбільшого й найнестерпнішого.

— Мені тебе так і нести додому? — цікавиться, та все ж не поспішає опускати на землю.

— Пробач, і дякую, що не викинув ще у воді. Я себе не контролюю, коли чогось боюся. Тепер можеш мене опустити.

— Це був просто вуж. Наскільки мені відомо, жодної небезпеки для людського життя він не несе.

— Серцевий напад не рахується? 

— Мене ж ти не боїшся, хоч я також змій.

— Як сказати. Від згадки про знайомство з тобою тілом проноситься холодок. Просто у цьому місці ти — єдиний, з ким я провела найбільше часу. Ти досі мене не прибив, а це вже щось, нехай я й знаю справжню причину твого терпіння.

— Справа тут не тільки в терпінні. Все куди складніше, ніж вважаєш, — спирається плечем об стовбур дерева, схрещуючи руки.

— Ти щиро кохав її, поки вона не знищила все, що у тебе було, — озвучую власну здогадку. Це усвідомлення прийшло до мене не одразу. Я довго не могла зрозуміти, що бачу у його янтарних очах, коли ловила на собі випадкові погляди, як тоді, насолоджуючись водою біля озера. Це був не тільки гнів і ненависть, а й дещо інше, дещо світле і чисте. Навіть не уявляю як йому вдається поєднувати в собі два найсильніших й кардинально протилежних почуття. Звичайна людина не здатна та таке, та Севастіян — не людина. Для нього немає нічого неможливого. Якби це була чиста ненависть, я б не пережила нашої першої зустрічі.

— Це вже в минулому.

— Якби це було в минулому, я б ніколи у світі не здогадалась. Не знаю кого ти хочеш надурити більше: мене чи себе. Навіть її жахливий вчинок не зумів знищити твоє кохання до неї.

— Краще б знищив, та я ладен життя віддати тільки б позбутися цього. Через неї загинули усі мої друзі, родина, яку я повинен був оберігати, а натомість привів їх до загибелі. Був настільки засліплений, що дозволив повірити собі, що Роксана могла покохати такого як я, — кожне його слово сповнене люттю, ненавистю до самого себе. Він страждає, винить у трагедії саме себе.

— Твоя провина тільки в тому, що ти хотів змусити її себе полюбити, а це працює зовсім не так. 

— Тоді поясни як це працює. Ми роками обирали дівчат керуючись власними уподобаннями й жодна не намагалась нас знищити. Вони за власним бажанням ставали частинкою нашого народу, створювали сім'ї в гармонії й любові.

— Роксана вже була закоханою ще до вашої першої зустрічі. Вона була заручена з іншим чоловіком. Тому порівнювати її з іншими дівчатами не слід.

— Я дав їй усе.

— Але забрав значно більше і значно цінніше за матеріальні блага. Ти відібрав у неї кохання й майбутнє, яке вона собі спланувала. А це вже немало.

— Ти зараз виправдовуєш її вчинок, зраду?

— В жодному разі. Те, що вона скоїла не має виправдань. Я просто хочу сказати, що практично ніколи не буває винною одна сторона конфлікту. Якщо чесно я можу зрозуміти і її, і тебе. Для цього просто потрібно поставити себе на ваші місця. Насправді не хотіла б я бути ні на одному із них. Подивись на ситуацію її очима, уяви, що все могло бути по-іншому, що вона відповіла взаємністю на твої почуття, та в якийсь момент з'являється інший чоловік, заявляючи права на неї, відбираючи її в тебе. Що б ти зробив? — намагаюсь йому пояснити що могла відчувати Роксана і судячи з виразу обличчя, йому це не подобається. Він просто не хоче визнавати, що можливо, бувши на її місці, вчинив би аналогічно. — Я б боролась за своє кохання, прагнула помсти.