Розділ 19. Підступ

 Крізь непомітну шпарину мені вдається  їх не тільки чути, а й бачити.

— Севастіяне, ти повинен від неї позбутись! Навіщо ти взагалі привів її сюди? — озвучує власні претензії, від яких бажання їй врізати зростає в декілька разів.

— Вона поцупила мої сили, а без них я не зовсім той Севастіян, яким ти мене пам'ятаєш, — його зухвала відповідь подобається мені не більше.

— Так забери їх, — наполегливо вимагає неможливого, намагається позбутись конкурентки. Саме так це зараз виглядає зі сторони.

— Поки що я не знаю як це зробити, та неодмінно дізнаюсь.

— Поки ти будеш дізнаватись, вона вб'є тебе і полюватиме на мене, до останнього змія. Або ми її, або вона нас. Ти їй так легко повірив? Роксана безжально знищила увесь наш рід, безжально вбила мою матір. Я була там після того злощасного святкування, — не стримуючи сліз продовжує дівчина і в цю мить навіть мені стає її шкода, хоч вона й намагається зараз переконати Севастіяна від мене позбутись. Хтозна-як би я себе поводила у подібній ситуації. Таке навіть уявити важко, а їй довелось усе це пережити. 

 Я вже геть заплуталась. У цій трагедії немає чіткого поняття поділу на зло й добро. Роксана помстилась за того, кого кохала, а рід Севастіяна — жертви, на які вона пішла не задумуючись, змушуючи невинне дитя роки провести в самотності, втративши матір. 

— Я бачила те згарище, бачила обгорілі рештки, бачила свою матір і тепер мені це сниться ночами. Я постійно бачу її обвуглене тіло. Замість того щоб запам'ятати матір тією світлокосою життєрадісною жінкою, я бачу тільки те жахіття, — продовжує Арета. Зі сторони це трохи схоже на маніпуляцію, та біль далеко не фальшивий.

— Мені шкода, що не зміг захистити усіх вас і тебе зокрема. Я також все це досі бачу. Жахи переслідують мене відколи отямився. Якби усі мої сили були в мені, я б не стримував вогонь. Я б дозволив йому мене поглинути, адже це нестерпно. Нестерпно проживати дні з почуттям провини. Я припустився помилки й вона стала фатальною не тільки для мене, в й усього нашого народу, — зізнається їй в тому, в чому ніколи б не зізнався мені. І тепер я не впевнена, що йому варто повертати сили. Наслідки можуть бути непередбачуваними. Раніше, він вже говорив, що готовий знищити все, що пов'язано з Роксаною, а зараз це. Схоже на те, що Севастіян розгублений. Він не впевнений як діятиме, коли стане тим, ким колись був. І це відверто лякає.

— Ми можемо відродити наш народ. Хіба ти не розумієш, що це не збіг, що я залишилась живою. Ми удвох можемо…

— Ти мене майже не знаєш. Ти була зовсім дитиною, — не дає їй договорити, в мені геть мову відбирає від такої відвертості з її сторони. Та мені, бляха, за неї соромно.

— Тепер я — жінка. Та дитина вже давно виросла. І мені вистачає того, що моя матір тебе поважала, увесь наш народ довіряв саме тобі.

— І до чого це їх призвело?

— Пробач, що наговорила тобі всякого. Насправді я так не думаю. Це все гнів. Ти не винен. Ніхто навіть подумати не міг, що Роксана жила помстою й виношувала жахливий план знищення.

— Я був надто засліплений коханням до неї, щоб побачити очевидне.

— Вона виношувала твого спадкоємця. Що могло бути ще більш переконливим?

— Так і вона його ненавиділа ще в утробі, тільки вдавала, що щаслива й все мені пробачила. 

— Не повторюй своїх помилок! Не дозволь себе знову засліпити гарною вдаваною картинкою, — вже вкотре знаходить такі миті, в яких виставляє мене в найгіршому світлі і я не витримую.

— Ну так випустіть із мене дух, та й по всіх проблемах, в далі наробите маленьких змійок і будете жити довго і щасливо, як у казці, — дозволяю зрозуміти, що все чула і мені це не сподобалось.

— Я так і зроблю, — шипить й з кулаками кидається до мене, та її зупиняє Севастіян.

— Годі Арето, не тобі вирішувати її долю. Я досі твій князь і повторюватись не стану! В Софії частина моїх сил, тому звикайте жити разом.

— Нізащо! Я сьогодні ж покину фортецю й повернусь до міста, — категорично заперечую, адже не готова вислуховувати подібне кожного дня.

— І як ти це зробиш? Минулого разу тебе ледь не вбили звичайні ягоди, — вкотре виставляє мене ідіоткою перед бісячою Аретою. 

— Байдуже, я не житиму під одним дахом із тими, хто щиро бажає моєї смерті й принаймні одного з них зупиняє тільки те, що в мені випадково опинились його сили! - миттєво закипаю від люті в прямому сенсі слова. 

— Відійди від неї Севастіяне, — кричить дівчина, коли помічає світіння браслета.

— Послухай, ми все вирішимо і я не дозволю нікому тобі нашкодити. Обіцяю, що спробую допомогти повернутись додому, — не знаю чи просто говорить те, що хочу почути, щоб вгамувати емоції, чи це звучить й справді щиро. Мене трохи відпускає.

— Ти ж мені зараз брешеш, щоб я не згоріла і не спалила все довкола.

— З другим твердженням змушений погодитись, а стосовно першого, даю тобі слово князя.

— Не роби цього, Севастіяне. Вона тільки цього й очікувала, — знову втручається надокучлива дівка.

— Помовч Арето і не втручайся, інакше мені доведеться зачинити тебе у твоїй кімнаті, щоб не накоїла дурниць, про які потім можеш пожалкувати.