Розділ 14. Помста

–– Всеволоде, увесь цей час ти, як старійшина свого невеличкого поселення, раз у пів року підшукував дівчат для мого народу, чим утримував між нами мир. Тепер настав час й мені подумати про спадкоємця і я вже знайшов дівчину, яка найкраще підійде на цю роль. Вона допоможе зберегти укладену угоду між людьми й зміїним народом й стане моєю княжною. У неї буде все, чого вона тільки забажає, — впевнено говорить Севастіян чоловіку в літах, не соромлячись кожним словом підкреслювати власну перевагу практично у всьому. Це і статус, і заможність й сила, якою володіє. І літній чоловік прекрасно це усвідомлює.

 Навіть їх зовнішній вигляд вказує на місце кожного у цьому суспільстві. На фоні доволі показного Севастіяна, який беззаперечно належить до знатного роду, старий одягнений значно скромніше. Здається навіть, що вони з різних епох й часових періодів.

 Вбрання Севастіяна відрізняється навіть від того, що я бачила на князю, коли мене привели у його шатро. Можливо на ньому і є сорочка, та її непомітно під оздобленим вишивкою й коштовним камінням верхнім одягом, віддалено схожим на пальто чи піджак, який сягає колін. Якщо не помиляюсь цей елемент одягу в давнину називався жупаном. На його ногах високі чорні чоботи. Не вдається відірвати свою увагу від нього, переймаючись, що може бути плодом моїх фантазій, або маревом. Я просто стовбичу, відверто витріщаючись і радію, що він цього не бачить. Чи оголений під час купання в озері, чи святково вбраний, він вражає своєю граційністю, мужністю й трохи жорсткою чоловічою красою. 

–– Але ж ще не минуло й місяця з того часу, як відправив до вас дівчину. Хіба це не порушує нашої домовленості? Ми дотримуємось умов й вимагаємо цього й від вас. Мені з кожним новим разом вдається все важче підшукувати охочих добровільно віддати свою доньку за одного із вас. Тим паче нам не відомо, що з ними відбувається на ваших землях. Ще жодна звідти не поверталась. Насильно цього робити я не стану. Дозволь рідним зустрітись із їх відданими доньками. Вони переконаються, що з ними все гаразд й перестануть розцінювати ці шлюби, як зло. Навіть твої щедрі дари вже не допомагають. Люди бояться найгіршого. Бояться, що їх доньок вже давно нема серед живих. І я не можу запевнити їх в протилежному, бо й сам нічого не знаю. Це повинно колись закінчитись.

— З дівчатами все добре. Вони забезпечені усім необхідним і тепер є частинкою нашого народу. Їх ні до чого не примушують і зазвичай вони самі обирають для себе чоловіка з яким добровільно створюють сім'ю. Це все, що тобі потрібно знати. Про зустрічі з рідними не може бути й мови. В нашій угоді існує межа, яку не слід перетинати задля вашої ж безпеки. Моєму народові не сподобається, що люди вештаються нашими землями.

— Це просто слова, які не мають жодного підтвердження і ти  повинен це розуміти. Поговори зі своїм народом, як я говорю зі своїм. Переконай їх, що так буде краще для усіх нас. Якщо не бажають бачити нас на своїх територіях, нехай дозволять нашим дівчатам зустрітись із рідними на нашій.

— Те про що просиш — неможливо. Та, щоб заспокоїти людей, зроблю невеликий виняток. Дозволю своїй майбутній дружині, якщо звісно вона не буде проти, зустрітись на нейтральній території із рідними після заміжжя. Думаю, односельцю, якого спіткала подібна доля і йому довелось віддати доньку, повірять на слово. 

 — Назви мені ім’я дівчини, на яку впав твій вибір і я власноруч приведу її через п’ять місяців, але не раніше, — після недовгих роздумів додає пан Всеволод.

–– Ця дівчина — Роксана, твоя донька, — ледь не доводить чолов'ягу до серцевого нападу.

–– Ти не можеш! Ти не забереш у мене єдину доньку, тим паче вона заручена й зовсім скоро вийде за сусідського хлопчину, швидше, ніж мине цих п’ять місяців. Я дав їм своє благословення, ти не можеш піти проти цього.

–– Цього весілля не буде! Віддаючи свою доньку за мене, ти назавжди закріпиш мир між нами й тобі не доведеться більше відправляти до нас інших дівчат. Добряче подумай. Ти ж знаєш із ким маєш справу. Я стримаю своє слово. В назначений день  повернусь за Роксаною,  — не залишає старому  жодного шансу на спротив. 

 Ця розмова дозволяє усвідомити, що бачила я зовсім не себе, а славнозвісну Роксану, на яку схожа, наче відображення у дзеркалі. І як тільки одразу не здогадалась? Та все одно залишається дізнатись яким чином я сюди потрапила і як мені вдалось все це побачити, не викриваючи своєї присутності. Останнім, що встигаю помітити перед тим, як перенестись втретє — засмучений погляд її батька, який постав перед складним вибором. Непросто бути старійшиною, щоб не підвести людей, які для тебе, наче рідні й водночас не втратити довіру доньки, заручини якої благословив напередодні.

 Наступне, що бачу — прекрасний маєток серед лісу, куди Севастіян приводить засмучену Роксану. В цих володіннях важко впізнати руїни, які мені довелось відвідати в компанії Севастіяна напередодні, та це точно вони, адже знаходяться на тому ж місці. Значить неподалік печера, через яку я втратила можливість повернутись додому. Можливо, якщо відшукати її зараз, щось зміниться. Якщо я вже тут, варто спробувати.

 У всьому, що бачу власними очима, засмучує те, що батько таки пожертвував люблячою донькою, щоб захистити односельців. Можна тільки уявити що відчуває Роксана. Важко не зауважити як на неї дивиться Севастіян, ніжно тримаючи за руку й з якою ненавистю дивиться на нього вона. Терпіння й покора зовсім не означають що змирилась й прийняла умови, які позбавили її права вибору власного майбутнього.

 Все в рази ускладнюється, коли по Роксану приходить її наречений. Він порушує усі заборони й насмілюється ступити на територію зміїного народу, що не дозволяла собі ще жодна людина, не враховуючи обраних дівчат. Від його неочікуваної появи навіть у мене завмирає серце. Не важко здогадатись чим усе це закінчиться. Коханий Роксани кидає Севастіяну виклик і коли йому подають меча, я заплющую очі. Більше нічого не хочу бачити. Тіло б'ється в дрібному тремтінні від усвідомлення того, що зараз станеться. Ніяк не наважуюсь розплющити очі, поки все не стихає. Невже минуло так багато часу?