Ти моя сім'я

«Немає нічого поганого в тому, щоб захищати те, що ти вважаєш своїм».

— Ліззі, зачекай! Та почекай ти!

Елізабет розгублено обернулася на голос і помітила свою однокурсницю Ханну Вілсонн, яка, майже задихаючись, бігла за нею.

— Мерлінова борода! — вигукнула вона, спираючись руками на коліна. — Я за тобою з самого кабінету біжу, кличу-кличу!

Бетті сором'язливо опустила голову і тихо вибачилася, їй було ніяково, що Ханні вкотре довелося так мучитися через неї. Руда Вілсонн тільки махнула рукою на це і, віддихавшись, через хвилину вже завзято розповідала подрузі цікаві новини. Вона ніколи не ображалася, тим більше через таку дрібницю.

— Ти останнім часом якась сумна, — зауважила Ханна. — Щось сталося?

— Друзі не говорили нічого... про мене? — трохи поміркувавши, запитала Бетті. — У мене таке відчуття, що всі навколо щось знають, а мені не кажуть.

Ханна різко зупинилася. Бетті помітила, як її подруга, нервово кусаючи губи, оглядалася навколо і про щось думала. І, мабуть, переконавшись, що за ними ніхто не стежить і не почує, кивнула головою.

— Так. Насправді є те, що тобі треба знати.

— І що це? — Елізабет перейшла на шепіт. — Ти... Хоча б ти скажеш мені?

— Ліззі, твій брат занадто опікується тобою, — невдоволено буркнула Вілсонн. — У твоєму віці абсолютно нормально спілкуватися з іншими хлопцями, ходити з кимось на побачення...

Елізабет здивовано відкрила рот, але тут же закрила, помітивши, якою серйозною зараз була її подруга.

— Про що ти?

— Ну... Харіс одного разу заїкнувся, що хоче запросити тебе на різдвяний бал. Так твій улюблений брат ледь його не прикінчив на ЗОТІ. Я розумію, він як твій родич хоче убезпечити тебе від поганих хлопців, Джоел Харіс той ще придурок, але чим йому тоді не сподобався Білл?

— Білл? А причому тут Том?

— Та годі, про це весь факультет шепотівся! — роздратовано викинула Вілсонн. — Кому як не Реддлу вигідно покалічити бідного безконфліктного Білла!

— Том не такий! Він би ніколи... і та ситуація з Харісом просто несчастний випадок!

— Як у такої людини... — Ханна незадоволено скривилася. — Як у нього може бути така добра сестра? Ви зовсім різні! Ніби не родичі зовсім!

— Ми не пов'язані кров'ю...

Мовчання, що настало відразу після її слів, тривало досить довго. Вілсонн без слів взяла її за руку і потягнула в бік їхніх кімнат.

— Знаєш... — нарешті промовила вона, коли вони вже були у вітальні свого факультету. Там, на щастя, нікого не було. — Це багато що пояснює.

Ханна сіла на диван, поруч кинула сумку з книгами і задоволено зітхнула — після такої ваги плечі дівчини нили і не давали спати ночами, не тільки їй, але і сусідкам по кімнаті. Уперта Ханна все ніяк не хотіла перейти на використання чар, що полегшують вагу, виправдовуючи це тренуванням духу і тіла. Елізабет таку політику не підтримувала і все частіше намагалася використовувати магію в побутових питаннях, щоб полегшити собі життя. Для цього ж і потрібна магія, правда?

— Що саме?

— Якщо подивитися з іншого боку... Реддл просто...

Домовитись їй так і не дали — до вітальні ввалилися відсталі по дорозі однокурсники. Обговорювати подібне при сторонніх дівчатам не хотілося.

***

Маленька чорнява дівчинка з акуратними хвостиками тихо шморгала носом, сховавши заплакане обличчя в долонях. Хлопчик, який виглядав трохи старшим за неї, присів поруч і погладив по голові.

— Що сталося? — м'яко запитав він і, нахмурившись, озирнувся у пошуках винуватця сліз дівчинки. — Хтось образив тебе?

— Томмі, як ти потрапив до притулку? — і як завжди у відповідь вона чула тільки тишу, адже Том не дуже любив говорити про це. — На мою думку... мене покинули. Моя сім'я мене взяла і покинула. Я не знаю як... І не пам'ятаю чому.

Він мовчки обійняв її і продовжив заспокійливо гладити по голові. Дівчинка затремтіла і тісніше притиснулася до нього.

— Томмі... — хрипким від плачу голосом покликала його Бетті. — Ми ж сім'я?

— Звичайно, — відразу ж відповів він. — Ти моя сім'я.