Розділ 12.

— Не можу повірити, що така, як ти вирішила повернутися до мене добровільно, — трохи скривився в подобі усмішки Деміан.

— Ти залишив мене без сім'ї, без засобів для існування, без даху над головою. Складно назвати мій вибір – добровільним, – байдуже зауважила я.

Чоловік довго мене розглядав.

— Складно назвати тебе сиротою при живому братику, — зауважив Деміан.

— Знаєш, Деміане, я виросла вже з тієї наївної дівчини, якою я була раніше.

Я зробила крок уперед, але мене зупинили солдати. Я іронічно подивилася на чоловіка, що сидів переді мною.

— Невже боїшся такої, як я?

Деміан зробив знак мене пропустити до нього. І я продовжила повільно підходити до столу. Поклавши руки на дерев'яну стільницю, я трохи нахилилася до нього і, дивлячись у вічі, промовила:

— Учора я вбила свого… братика, Деміане. Повторюю ще раз: ти забрав у мене все. І тепер я прийшла вимагати від тебе те, що належить мені за статусом… твоєї дружини.

— Думаєш, я повірю тобі? - голосно засміявся чоловік, але тут же осікся і скривився від болю. - Ще скажи, що ти вбила свого коханця Хаоса, - проскреготав він крізь зуби.

— Його вбив власний син. Ви ж цього так хотіли, вірно? Ви все життя розпалювали у його душі ненависть до батька. А я не мала іншого вибору, як не вбити свого брата. Можеш відправити людей і переконатися в цьому особисто. Навіть координати повідомлю.

Деміан примружився і замислився. Не знає, вірити мені чи ні? Я підняла руку перед ним і покликала свою магію. На долоні спалахнуло синє полум'я. Я відразу помітила в його очах страх, але він був чоловіком, і навіть оком не моргнув, не видав своїх справжніх почуттів.

— У мене вже достатньо сили, Деміане, щоб убити тут кожного з вас, і спалити цей проклятий палац. А також… моєї сили вистачить, щоб вилікувати твої рани. Мені вже нічого втрачати в цьому світі. Але я хочу жити, Деміане. І мене вже цілком спокушає місце твоєї дружини… чи краще сказати місце королеви?

Деміан дав знак піти своїм людям. Коли за ними зачинилися двері, він ще якийсь час мовчки мене розглядав. Я загасила вогонь у своїй долоні і відсахнулася від столу. Сіла в крісло навпроти нього, трохи схилила голову і почала чекати на його відповідь. Я почувала себе впевнено, бо знала, що якщо він не погодиться – я спалю тут усе. Так, це було дуже нерозумно бути настільки самовпевненою, але… що ж мені втрачати? Мені вже втрачати не було чого. І головне – нема кого.

— Знаєш, Вікторіє, — обережно відкинувшись на спинку крісла, чоловік поклав руки на підлокітники і поглянув на мене, — я тобі не вірю. Так, ти могла змінитись. Але... з такими словами, з якими ти прийшла до мене, я повинен був бачити мишу, що повзає переді мною на колінах, та благає залишити тобі твоє нікчемне життя на заміну того, що я попрошу. А ти – надто самовпевнена.

Я посміхнулася.

— Я не збираюся бути твоєю підстилкою, Деміане. Не цього разу. Я – такий самий учасник цієї гри, як і ти, і твої побратими і навіть, як Рейлі. Я знаю, чому тобі не потрібна була дружина. Тому що місце королеви має бути вільним, у тебе не повинно бути ніякого потомства, щоб не дай боги цьому статися, тебе почали б шантажувати. Цілком ймовірно, що і твоя колишня дружина, яку ти вбив, була ще й вагітна від тебе. Ти позбувся всього, що б тобі заважало сісти на трон.

— Дуже цікава здогадка, — посміхнувся Деміан. – Я дивлюся, ти підготувалася цього разу ретельніше до свого «статусу» моєї дружини. І як же ти збираєшся бути учасником гри, не будучи моєю «підстилкою»? Мені потрібна твоя сила, Вікторіє, пам'ятаєш?

— Пам'ятаю. І ти отримаєш її.

— Готова? – по його обличчю ковзнула мерзенна усмішка.

— Так. Але тільки після того, як ти станеш королем, мій любий чоловік. І після того, як ми приберемо з наших доріг Рейлі та його спрагу спалити до демонів весь наш світ.

— До твого відома, моя… люба дружина, Великий Рейлі допоміг землі очиститися від двох слабких, мерзенних божків.

— До твого відома, Деміане, я маю інформацію, що твоїми руками і твого братства, Рейлі в яких раз хоче очистити землю від людської цивілізації. Він уже неодноразово це робив. Просто минулого разу йому допомагав Хаос. А цього разу він відмовився. За що, зрештою, і поплатився. Тулай був інструментом у його руках, а не у ваших, щоб усунути Хаоса, а потім… знищити всіх людей, у тому числі й тебе.

— Чому саме «моїми» руками? - уважно дивлячись на мене, уточнив чоловік.

— Твоє завдання було вбити всіх, хто пов'язаний із силою Хаосу чи Тулаю. Зараз, мабуть, тобі було наказано знайти і вбити Тулая? Хаос - жалюгідний смертний, уже не становив загрози. А також, мабуть, знайти і мене, адже в мені ще є частка божественної сили. З моєю допомогою хотіли б убити Тулая, а може, ще щось, чого я не знаю. Але ось, як сумно, Деміане, залишилася лише я. Богів більше нема. Ніхто не захистить смертних. У тебе зараз у руках є можливість стати королем і правити. Невже хочеш втратити це все заради забаганки Рейлі?

Здавалося, Деміан мені не вірив. Важко було зрозуміти, що йому наговорив сам Рейлі та його жерці. Мовчання затягувалося і я вирішила натиснути на найболючіше місце для кожного смертного.

— Я хочу жити, Деміане. Не знаю, як решта людей, але зараз мені головне – це моє власне життя. А тобі?