Розділ 10.

— Ти розумієш, як це небезпечно? - закричав я, вислухавши весь план Торі, і як вона висловилася "доводи". - Невже ти забула, що він зробив з тобою?

— Ні, Хаосе, не забула! І хочу помститися за все, що він зробив. Але поки я – його сила…

— Торі! – мене навіть різкий біль у боці не зупинив. – Він буде користуватися тобою, брати тебе проти твоєї волі стільки разів, скільки захоче, бо ти – його сила! Подумай сама! Він поранений моєю магією! Йому потрібна лише ти!

Дівчина стояла навпроти мене, і на її обличчі був упертий вираз.

— Я спробую зцілити його просто своєю магією! - знизала вона плечима, чудово розуміючи дурість своїх слів.

— Це марення, Торі! Я не пущу тебе.

— Хаосе, на кону стоять життя людства…

— На кону стоїть лише одне твоє життя в цьому випадку!

— Ти мене не зупиниш. Змирись з цим! – уперто вигукнуло нестерпне дівчисько.

— Хочеш повторити мою помилку? Люди настільки дурні, що готові жертвувати собою заради…

— Заради інших? Так, Хаосе, готові.

— Заради помсти, Торі, - серйозно промовив я. - Ти повинна визначитися для початку, заради чого ти готова пожертвувати собою. Ти і Тулай кажете про помсту. А мій досвід доводить, що це почуття ніколи і нікого не призводить до бажаного результату.

— Тобто ти готовий погодитись на мій план, якщо я пожертвую собою заради життя людей? – вирішила поставити питання інакше моє кохання.

— Люди цього також не оцінять. Як не оцінять поламані долі богів. Через них же, – холодно відповів. - Тулай зможе зробити все сам...

— Твій син сам не впорається. Йому потрібна допомога, Хаосе. І так склалося, що допомогти йому можу лише я.

  Я категорично був проти. Проти її безумства. Безперечно, її план був хороший, але тільки захистити її тепер ніхто б не зміг. Я б не зміг! Я тепер просто… смертна людина, настільки беззахисна, що… самому гидко! Я й не очікував, що наша розмова закінчиться мирно. Щоб не погіршити ситуацію, я вирішив вийти та подихати свіжим повітрям.

Я побачив Тулая, що повільно йшов в бік густого лісу. Плечі поникли у сина і мені так хотілося його підтримати в цю важку для нього хвилину, але розумів, що багато в чому є моя вина перед ним. Я глянув довкола, вирішуючи, що робити далі. Я можу втратити сина та кохану тепер назавжди. Вперше… ні, не вперше хотілося завити від болю та страху. Але якщо в минулому все було несподівано, то зараз все могло залежати від мене. Не відпустити їх… сховати та захистити таким чином, щоб… Але хіба їх не знайдуть? Хіба в такому разі Рейлі не очистить землю від усіх людей, у тому числі й від нас?

— Я хочу побути один, — пробурчав син, коли я наздогнав його.

— У нас мало часу, Тулає. І я знаю, що тобі є, що мені сказати, дорікнути, образити, - йдучи тепер поряд з ним, промовив я і побачив на його обличчі жорсткість і холодність. – Але скористайся цим часом, щоб зробити…

— Мені нічого від тебе не потрібне! – зупинившись, вигукнув Тулай, стискаючи кулаки. – Нічого. Ти навіть уявити не можеш, яке життя я вів! Як ненавидів навіть своє безсмертя! Як я хотів тебе прикінчити, помститися тобі за все своє життя!

— Вважай, що це ти зробив. Я – смертний…

— Мені чужий цей світ, і тим більше буде чужий твій світ, Хаосе. Ти смертний і це мені не покарання. Я, може, теж хотів би загубитися серед людей, знайти свою сім'ю, ту єдину, яка мене покохала би, але ж ні! Я тепер буду вічно... проклятим богом! Та мені начхати на всіх цих смертних! Нехай Рейлі спалить всю землю - мені начхати! Ви обидва змушуєте мене робити те, чого я не бажаю. Ви обидва - просто намагаєтеся позбутися мене! Хтось хоч раз запитав, чого бажаю я?

— І чого ти бажаєш, Тулає? - з однієї сварки в іншу. Чудовий ранок! Чудове смертне життя! - Твоя відповідь: просто убити мене. І навіть після цього тобі начхати буде на все і всіх. Займися краще справою, сину...

— Не називай мене своїм сином! Ти смертний, знайшов собі дурепу, яка повірила у твою примарну любов. Вона народить тобі іншого сина, якого ти любитимеш і оберігатимеш, будеш з ним завжди поруч і за яким не будеш полювати все життя!

Я заплющив очі, стомлено провів по обличчю долонею і глянув на небо. Я виразно розумів його біль. Розумів його почуття. І нічого змінити не міг.

— Твоя сестра - не дурепа. Це я дурень, який втягнув її в це все і тепер не можу навіть захистити, Тулає. Який би ти шлях не обрав - вона схильна до небезпеки побільше твого. Я намагався навчити її контролювати силу, але часу не мав достатньо на це. Допоможи їй, щоб вона могла захиститися сама. Я тепер той, який не може захистити ні її, ні тебе. Але в тобі я певен. А в ній – ні. Її план... гарний, дає час тобі зайняти своє місце і розібратися з Рейлі. Але ти вже знаєш хто такий Деміан. Тож… вибір за тобою, Тулаю. Як бог чи просто людина ми завжди стоїмо на порозі вибору. І часом ми не завжди обираємо ту дорогу, яка легка та безболісна. Але вибираємо ту, яка найвірніша.

У ньому текла моя сила, але не кров. Я хотів вірити, що мій син все ж таки піде моїми стопами. Йому буде важко, але він впорається. І згодом зрозуміє сенс свого життя. Я залишив його одного, як він і хотів. Пройшов до знахаря, щоб той обробив мені рани і також розповів йому... мою історію, раз він знає, хто я насправді.