Розділ 6.

Цілий тиждень знахар Цортіс боровся за життя… людини, яка колись була всемогутнім богом. Через втрату крові та головне, безцінного для життя смертних часу, ситуація була нестабільною та небезпечною.

Я попросилася пожити у знахаря на час лікування Хаосу, допомагаючи щодня по кілька разів обробляти рани, напувати поживною юшкою. Навіть зголосилася готувати їжу. Тулай, здавалося, був у нестямі. Він залишився жити в готелі, але щодня приходив дізнаватися про самопочуття батька… але я чудово розуміла його цілі та мотиви. І від цієї думки мені було сумно, боляче, а потім наставала злість.

Цортіс нічого не питав про наші стосунки, хоча я була впевнена, що він про щось здогадався. Особливо після того, як я захистила Хаоса, назвала братове ім'я. Знахар мовчки обробив мою руку і перебинтував. Мовчки, але в очах стояло якесь розуміння.

З кожним днем я все уважніше й уважніше придивлялася до того, кого я знала і не знала одночасно. Деколи здавалося все сном, обманом, грою уяви. Адже я пам'ятаю… Деміана, а ця людина… мені чужа. І тепер я ще більше сумнівалася у його почуттях до мене. Людина…

— Ти розумієш, що сталося, Тулає? Ти хоч усвідомлюєш, що зробив твій батько заради… тебе в тому числі? - вперше розговорившись з братом за стільки днів, запитала я. Ми вийшли надвір, я зголосилася проводити чоловіка і поговорити.

— Заради тебе, - виплюнув Тулай, і різко розвернувшись до мене, глянув мені у вічі. - Він думав лише про тебе: "врятуй її", "захисти її"! Не думав я, що боги настільки сентиментальні і велелюбні. Ти хоч розумієш, що ти моя сестра, Торі? Але не… мачуха.

Про це я зовсім не хотіла думати, тому що це було досить дивним і поки що незрозумілим для мене.

— Я не знала на той момент, що Деміан - це не Деміан, Тулає...

— Ти думаєш, що він уселився в його тіло заради тебе? Побачив зі свого світу і закохався по вуха?

— Зараз не про наші з ним стосунки…

— Він завдасть тобі болю, а я мушу просто дивитись на це?

Я зробила глибокий вдих, і все ж таки повернулася до першої теми.

— Як би там не було, заради мене чи тебе, але зараз він - людина.

— Гм, - чоловік іронічно вигнув брову, - який жаль. Впевнений, він не розрахував своїх сил при закритті порталу. Безглузда випадковість.

— У нашому світі більше немає бога, Тулає! - закричала я, вже не в змозі дивитися на цього бовдура, у якого в голові одна лише помста! – Його спадкоємець – ти. Але ти хоч щось знаєш про те, як у вашому божественному світі все влаштовано?

— Люди можуть обійтися без богів. Вони вклонялися мені в храмах, але нічого не просили і я для них нічого не робив, - Тулай розвів руками з дурною усмішкою на губах, - от і весь секрет божественного світу, сестричко.

— Мабуть, тому, що не ти їхній істинний бог був?

Я розвернулась і пішла у будинок. Я не розмовляла з ним тиждень… можна продовжити не розмовляти з ним і вічність. Це все одно марно!

Стоячи ввечері на порозі будинку, дивлячись на гарний, але жахливо червоний захід сонця на горизонті, до мене вийшов і Цортіс.

— Ніколи не думав, що за мого життя так зміниться історія, — зітхнув чоловік.

— А що змінилося?

— Я намагався знов змусити людей повернутися до Хаоса, поклонятися йому, намагався викрити шахрая Тулая… — знахар сумно засміявся, — а тепер що виходить?

Я перевела погляд на червоний захід сонця і теж сумно посміхнулася. А потім… нова хвиля гніву охопила мою душу. Всі ці дні я постійно була чимось зайнята і намагалася зайняти свою голову чужими проблемами, але... не своїм болем. Я намагалася не згадувати Деміана… намагалася забути про те, що сталося востаннє між нами, бо… так було легше жити. Не так боляче, не так принизливо.

Спогади про смерть батька (так, батька, я ж не знала іншого) і матері, якою б вона не була в минулому, я також намагалася в собі придушити. Скільки бід і втрат я зазнала через… Деміана та його клятих жерців. Тулай, мій брат, який перетворився лише на знаряддя помсти. Хаос – бог, який віддав своє безсмертя заради спасіння, і став звичайним смертним. І це все через Деміана та йому подібним.

Я вижила, але всередині мене… сяє порожнеча. Зараз дивлячись на пораненого чоловіка, що лежав у будинку, ця порожнеча зростає. Спопелити б усіх, через кого моє життя і життя цих двох нещасних богів перетворилися на справжню темряву! І в такий момент порожнеча починає заповнюватися… гнівом, болем та… спрагою помсти. І зараз я навіть починаю розуміти Тулая: немає сенсу розбиратися хто правий, хто винен. Всі ці люди довкола… ходять і їм на тебе начхати. Вони дивилися на страту і раділи, що були страчені «злочинці». То чому я маю обирати, кому судилося померти, а кому – ні? Буде уроком для всіх. Для всіх людей… Потрібен лише план…

Вночі на мене чекав неприємний сюрприз. Я прокинулася від болю в зап'ясті, там, де було шлюбне татуювання. Воно світилося жовтим магічним світлом та обпалювало шкіру. Що це могло означати? Я з гіркотою зрозуміла, наскільки ми з братом виявились дурнями. У Деміана шлюбне татуювання теж не зникло, і йому не важко було зрозуміти, що я - жива. Ледве дочекавшись ранку, я відразу ж побігла в готель до Тулая. Він вислухав мене з похмурим виглядом і сказав, що швидше за все цієї ночі мене вистежили і скоро за мною прибудуть. Мені потрібно тікати…