Розділ 20.

Минув тиждень, а настрій Деміана не змінювався. Він був схвильований, трохи розгублений і завзято взявся за пошуки мого батька, адже тільки він тепер міг пролити світло на всю ситуацію навколо Тулая, Хаосу та втраченого артефакту.

  Майже щоночі він прокидався від свого кошмару. Спершу йому було ніби соромно і він намагався мене відштовхнути. Але, зрештою, я змогла дати йому зрозуміти, що в його страхах немає нічого принизливого і особливо не принизливо прийняти допомогу від мене, своєї дружини. Я відчувала, що він щось не домовляє мені, але не наполягала ні на чому. Можливо, спогади минулого не давали йому спокою, мучили його душу. Можливо, це було щось, чого він не міг згадати до кінця?

Я могла бути сама собою лише поряд із Деміаном. Я відчувала себе зайвою в будинку, за столом поряд із Ірен. Звичайно, поряд були Івілі та тітонька Жуель. Що ж до Софі… то вона продовжувала поводитися, як… чи не подруга господині! Та й Ірен часто сиділа в її компанії, попиваючи каву. Мені не було місця в цьому будинку і мені не тільки давали про це знати, я це просто відчувала. Та й думки мої постійно тепер літали навколо Деміана і цієї війни між людьми і богами. Дивлячись на безтурботність інших мешканців цього будинку, їхня поведінка здавалася дуже легковажною.

Частину дня я проводила у своїй кімнаті, часом сиділа на кухні з Жуель, Івілі та Марсі, коли у них були вільні хвилини. А іноді… навіть допомагала їм. Деміан був у роз'їздах, а той час, який він проводив у своєму кабінеті, просив його не турбувати. До нього приходили дивні люди, яких він представив мені як «своїх людей», які допомагають йому в пошуках мого батька.

Але я ніколи не чекала від свого батька… що він здатний на досить продумані та хитрі кроки. Не в силах більше перебувати в цьому будинку, я збігла на прогулянку, хоча Деміан забороняв мені виходити самій. Я хотіла просто пройтися вулицями міста, неподалік від будинку. Мені треба було розвіятися, провітрити свої думки і просто побути... однією серед чужих і незнайомих людей. Я затрималася біля однієї кондитерської крамниці. На вітрині лежали гарні і такі апетитні тістечка, що навіть виникла думка насолодитися в гордій самоті такою смакотою.

Нічого дивного в тому, що поряд зупинилася карета для мене не було. У магазин постійно хтось входив і виходив із пакетиками різних страв. Але коли мене різко схопили, закрили рота і запхали серед білого дня в карету, я злякалася і спробувала закричати, але все сталося надто швидко. Викрадач у чорній масці, шкіряному плащі та рукавичках мене відпустив і я рвонула до дверей, але вони були зачинені на магічний замок, і на карету накладено купол тиші.

— Хто Ви? І що Вам потрібно від мене? - я втиснулася в спинку сидіння, намагаючись триматися від незнайомця подалі.

— Не хвилюйтеся так, Вікторіє. У мене є послання від Вашого батька, якого так завзято розшукує Ваш… чоловік.

— Від мого батька? Де він та що з ним? - з побоюванням запитала я, не вірячи в слова викрадача.

— На даний момент він під нашим захистом і в повному порядку, — спокійно промовив чоловік.

— Під «вашим захистом»? Хто Ви? І чому Ви у масці? Куди Ви мене везете?

— Як багато запитань, леді, але я не маю часу на них відповідати. Слухайте уважно та дуже тихо.

Він простяг руку з кристалом проекції, і в кареті вмить потемнішало, а я побачила проекцію батька.

— Доброго дня, Торі, наша дорога донечко, - сказав він, а я мало не заплакала від його такого рідного голосу.

— Тату ... - прошепотіла я, але тут же побачила знак мовчати від чоловіка, що сидів навпроти мене.

— Торі, нам стільки всього треба було розповісти, але вже пізно. Тепер ти мусиш знати одне: ти можеш принести смерть для цього світу. Я знаю, що ти не вірила особливо ніколи в божественні світи, але вони дуже небезпечні. Ми сховали тебе в руках Деміана, не найкраща ідея, але вона спрацювала… до того моменту, коли ваш шлюб неможливо було вже розірвати з невідомих причин. Поки ти була маленька, я захищав тебе, працюючи в королівському палаці, адже саме твою магію всі так завзято шукають. Знаю, що в тебе багато запитань, не став мені їх, я все одно не зможу відповісти! Біжи від нього, тікай від Деміана! Він скористався тобою, щоб стати сильнішим, заволодівши твоєю магією, Торі, яка здатна викликати Хаос, яка здатна запечатати портал.

  Ця людина, яка зараз поряд з тобою допоможе тобі дістатися безпечного місця, довірся йому, як мені! Ти потрібна Тулаю, щоб розв'язати війну, під час якої загинуть усі два світи, хоч він і наївно вірить, що зможе перемогти. Хаос знищить і тебе, і весь світ. Він не повинен з'явитися в цьому світі, Торі, не повинен! Запам'ятай це! І ти не мусиш потрапити до рук Тулая. Тобі найкраще сховатися від усього світу, дочко. Як і нам із твоєю мамою. Боги не вмирають і вбити їх неможливо. Немає способу закінчити цю війну. Поки хтось із них один добровільно не позбавить себе божественної, безсмертної сили. Але ще жоден бог цього не зробив. Ми любимо тебе з мамою, Торі, повертайся до нас. До зустрічі, доню.

Проекція зникла, а сонячне світло різко вдарило по очах. У кареті знову стало світліше.

— Ідете зі мною? - почула я голос незнайомця. – Я відведу Вас до батька, Вікторіє. Вам більше нічого боятися і нема про що турбуватися.

Важко передати свої почуття у цей момент. Спершу мені здавалося все це нереальним. Але згадувалися слова Деміана, його історія про Хаос і Тулая, і мені доводилося вірити. Але батько не знав, що Деміан тепер не наш ворог. Тільки страшно ставало від думки, що я – і є артефакт, який шукає король. Артефакт, який має знайти Деміан, щоб передати королю.