Глава 19

– То ви няня? Слава казав…а я Віра Олегівна, його мати. 

Жінка впевнено пішла в дім, особливо не звертаючи на мене уваги, наче я взагалі була пустим місцем. Що вона тут робить, я не знала і сподівалася, що Вячеслав все пояснить, тому в свою чергу пішла до Веснянки в кімнату. 

Дівча вже досить добре тримало голову і навіть пробувало повзти, якщо підставити під пяточки долоню і я шкодувала, що не можу записати відео для її батька. 

– Ну, давай ще трохи, чемпіонко! – я стояла нахилившись над ліжечком і не помітила, коли в кімнаті нас стало троє.

Нічого не коментуючи Віра Олегівна якийсь час стояла за спиною, а потім пройшла через дитячу і зачинила вікно. Я випросталася.

– Пробачте, якісь проблеми? 
– Звичайно! Навіщо ви відчиняєте вікно, коли дитина  кімнаті? Зрозуміло, що зараз літо, але протяги ніхто не відміняв. Он, двері в дитячу навстіж. 

Бабуся підійшла до ліжечка і зазирнула всередину. Я промовчала, але уважно за нею слідкувати і мене просто вбив вираз її обличчя. Здавалося вона уважно вивчає власну онучку, роздивляється її і чим далі, тим похмурішою стає. Це виглядало дико для мене, бо Веснянка дійсно була чарівна з її довгим темним волоссячком і маленькими пухкими рученятами. Такі “оглядини”, здається їй не сподобались і вона почала капризувати, а потім взагалі розплакалася. 

Довелося забрати малечу з ліжка та спробувати відволікти увагу. Поки я торохтіла брязкальцем, бабуся Веснянки наче статуя стояла поруч.

– Ви що берете її на руки кожного разу, як почуєте плач? 
– Звичайно. Ви щось маєте проти? – я притулила до себе дівчинку і вона одразу затихла. Щоку лоскотали маленькі кучері, але бабусі було точно не до цього.
– На жаль, моя думка не цікавить сина, але він чоловік, що з нього спитаєш. – Віра Олегівна зробила багатозначну паузу. – Не знаю, чому зараз навчають, але мій досвід показує, що привчати до рук – остання справа. Це зараз Руслана маленька, а через три чи чотири місяці вона буде важити дев’ять кілограм. Не дуже поносиш на руках, якщо треба займатись хатніми справами, а ви привчаєте до постійної уваги. 

В мені потроху підіймався протест. Я передчувала, що далі мова зайде про щеплення, годування, чи інші моменти, до яких можна причепитись. 

– Ви вважаєте, що трохи покричати ще нікому не завадило? Не думаю, що хоч один батько, хай він і недосвідчений, з вами погодиться.  
– Батько? – Віра Олегівна обдарувала мене довгим здивованим поглядом, а потім похитала головою. – Бачу, ви ще не в курсі. Вас це, звичайно, взагалі не стосується, це сімейна справа, але… Оскільки Слава вас найняв, може й краще все знати заздалегідь. Щоб потім не вийшло конфлікту, якщо ви  раптово втратите роботу. 

Вона обійшла кімнату, для чогось поперекладала речі і мабуть навмисно тягнула час, а може просто підбирала слова, як повідомити мені “приємну” новину. Я зціпила зуби. Ясно, зо зараз від мене очікували розпитувань, але я як в гарному театрі втитримала власну паузу. Нарешті Вірі Олегівні довелося відкрити рота. 

– Річ у тім, що мій син не батько Руслани, він лише тимчасово опікун і то звалив це на себе через власну м’якотілість.
– Ви маєте на увазі те, що мати дівчинки зараз в лікарні? – я навмисно обійшла всі моменти, які стосувались відмови від немовляти. 
– Ні, я прямо називаю речі своїми іменами. У Руслани інший батько, невже це треба повторювати? Що до її матері – краще взагалі помовчу про цю жінку, а от інші родичі у дівчинки точно є і вони вже подали документи на опіку, так що… Впевнена, це буде найкращим варіантом. Вони все владнають максимум за кілька місяців і я б не хотіла, щоб ваші методи виховання ускладнили на цей час  життя моєму сину. Воно й так його не дуже балує. 

Віра Олегівна важко зітхнула перед тим, як вийти з кімнати. Я чула, що вона щось робить на кухні і вже подумала, що нам з Веснянкою теж буде краще піти погуляти. Новина настільки мене вразила, що треба було її “перетравити”! Звичайно, якісь підозри час від часу до мене підкрадались. 

Так он в чому справа! Ось чому Слава нічого не розповідав про дружину і кожного разу переводив розмову. Жодного сімейного фото вдома, ніякого натяку на присутність жінки… Але попри все я сподівалася, що він хоч трохи мені довіряє і колись все пояснить, хоча таке не вкладалося в голові.

Не батько? Може дружина йому зрадила, а потім, коли все виплило, покинула немовля в роддомі? Така собі у неї депресія, а я ще й співчувала їй, як жінці! Якщо це правда, тоді зрозуміло, чому Віра Олегівна так зустрічає “онучку”.

Голова йшла обертом від таких новин і я згадала пораду Юльки з Лесею, які з самого початку казали не влізати в це болото! А я дурна, як завжди кинулася на допомогу, бо не могла відмовити. Потім ще дійсно виявиться, що та жінка оговталась, а я буду крайня, бо втрутилася в чужі стосунки!