Глава 17

В’ячеслав

Ніколи не думав, що заміна замка може розважити, але ці пів години пролетіли непомітно. Тимофій виявився досить кмітливим, хоча й намагався тримати дистанцію. Власне я для нього ніхто, просто сусід через стіну і вже точно не авторитет, перед яким треба щось з себе корчити. Але руки у хлопця ростуть звідки треба, Риті з цим повезло. 

Рита… Якогось дідька я знову повернувся думками до неї, хоча добре бачив, що вона намагається триматись подалі. Та й я  сам за якихось два тижні перетворився на відлюдника, який живе свій безкінечний день сурка. Нічні годування Веснянки, поспіхом на роботу, думаючи про те, щоб з дитиною все було добре, прогулянки, купання. В мене не залишалося часу навіть стрічку в соцмережах погортати. 

Зараз Веснянка спала і я вирішив надолужити цей пробіл. Кажуть, перегляд дурнуватих відео – це той самий швидкий дофамін. Я налив собі коли, кинув жменю льоду з холодильника і вмостився на кухні, але не встиг навіть зайти до своєї сторінки в інстаграм.  

Мама. Цікаво, що її спонукало сьогодні про мене згадати? Палець завис на кнопкою “відбити дзвінок”, але я себе зупинив. Раптом щось справді сталося, все-таки батькам вже не по двадцать. 

– Привіт! – на тому кінці голос був достатньо бадьорим, отже я знову лоханувся. Міг спокійно провести хоча б годину, а тепер мене точно візьмуть в оборот.

– Добрий вечір. У вас все нормально, ніхто не захворів? 

– Яке чудове вітання! Тобто я можу дзвонити тільки в разі, коли хтось з нас в лікарні чи помер?

– Мамо, не починай… Ти бачила котра година?

Це було нестерпно, хоч справді вдавай, що зв’язок обірвався.

– Дитяча для людини твого віку, ти б зараз повинен десь з дівчиною в клубі відпочивати! 

– Тебе турбує саме це? Що я не напиваюся з якоюсь білявкою і не везу її додому на одну ніч? Серйозно? Якщо так, то в тебе для цього є Сашко, зателефонуй йому, він точно десь гуляє по цьому маршруту.

– Припини зривати на мені поганий настрій! – перервала мене мати. – Я тобі що, пропоную тягатися до дівках? Я хочу, щоб у тебе була родина, хоча б гіпотетично можна про таке помріяти? 

– Ти для цього подзвонила? – в мене урвався терпець. 

– Можна і так сказати, але в мене є новина. Вирішила не тягнути до завтра, то як, поговоримо, чи ти занадто втомлений, щоб приділити матері десять хвилин? 

Я одним духом допив колу, поставив у раковину і відкрив кран. Вода шуміла, я а стояв, відчуваючи, як в скронях починає стукати. 

– Кажи.

– Я бачила батьків Дани, вони вже зібрали і подали документи, щоб удочерити Руслану. І знаєш, я їх в цьому підтримала! Тебе ніхто не звинувачує, навпаки, твою допомогу вони дуже цінують, але давай зупинишся на цьому. Ще раз тебе прошу, дозволь рідним діду з бабою забрати немовля, а там може і Дана оговтається та згадає, що вона мати! 

Знову за рибу гроші…

– Як цікаво! – я аж скрипнув зубами. – А чого вони не прийшли з документами, коли Веснянка закінчила десятий клас? Було б ще зручніше: не треба ночами не спати, лікувати, коли хворіє – раз і готова онучка, яка принесе на старості стакан води! Я не хочу нічого про це чути і вже тобі казав, а щодо мого особистого життя, не думаю, що випадковим стосункам може завадити дитина. У мене є няня, залишу з нею, як буде потреба розважитись. 

Мати на мить замовкла, переварюючи інформацію, але це тривало недовго.

– То ти вже й няню знайшов? 

– Звичайно, після того, що ти утнула. 

– Ясно! Тоді не заважатиму тобі своїми недолугими порадами. Це ж не я виростила вас з Сашком, клепки в голові зовсім немає. Але знаєш що, тобі все-таки доведеться мене дослухати. Якщо батьки Дани не жартують, вони виграють в суді за опіку з першого разу і чекати довго не доведеться. Ти – батько-одинак, а у них буде повноцінна родина, в якій дорослі постійно доглядають за дитиною. Не няня, зауваж, а рідні дід з бабою! 

– Навіщо ти мені це повторюєш?

Настирність матері мене доводила до сказу. Вона ніяк не хотіла змиритися з думкою, що я вчинив по-своєму і навмисно наступала на болючі мозолі! 

– Бо мені не хочеться бачити, як мій син затягує у себе на шиї зашморг! 

– То тому ви підтримали Сашка, коли він сказав, що дитина не його? Це тепер так називається – зашморг? 

– Славо, – мати змінила тон. – Послухайся мене! 

– Нема чого слухати! Я вже зрозумів, що так по-твоєму виглядає турбота про сина, який не хоче одружуватись. Все так просто: можна не визнавати власну дочку, коли вона народиться і жити собі спокійно, більше вдалу партію пошукати! 

Мені хотілося щось розгатити об стіну, може хоч так я міг би достукатись до матері, але вона лише трохи пригальмувала.

– Синку… ну якщо ти вже так хочеш, домовся з батьками Дани… Будеш брати Руслану на вихідні, допомагати грошима, ніхто ж тобі не заважає! – вона наче нічого не чула. – Але ти не впораєшся сам! І подумай, як тобі буде важко розлучатися з дитиною, коли баба з дідом виграють суд, а вони його виграють! Хіба що ти як в поганому кіно влаштуєш собі фіктивний шлюб. Не роби цього! На світі стільки гарних дівчат і в тебе будуть власні діти…

Я не витримав і розірвав зв’язок, бо це була територія, на яку нікому не дозволяв заходити. Так, я одинак, без родини і дітей, і своїх у мене ніколи не буде, тому що я так вирішив. Раз і назавжди! Веснянка – це інше, вона була наче подарунок, тому я просто підвівся і пішов до дитячої. 

Нічник давав тихе світло, а в ліжечку спала мала, причмокуючи уві сні. В грудях одразу потеплішало, а ще я згадав, як міцно вона тримало Риту за волосся, наче не хотіла відпускати. Можливо в чомусь мати мала рацію – дівчинці дійсно потрібна повноцінна родина і турботлива мама, яка завжди поруч. Всі так вважали і я не виняток, а Лілька та взагалі вирішила, що ми з Ритою пара. Може тому що очі у дівчат однакові - блакитні, як волошки… 

Це і правда нагадувало дешеву мильну оперу, як вважала мати. Смішно! Я ніколи не думав, що подібне трапляється в реальному житті, але зараз мені в голову пробралася одна шалена думка… Ми жили в сусідніх квартирах, їй потрібна була підтримка, а мені “офіційна” дружина. Це врятувало б нас всіх, якщо тільки Маргарита погодиться!