Глава 15

– Нарешті! Тебе, як ясне сонечко, чекають! – Юлька зустріла мене ледь не обіймами.

Я не заглядала до подруги в салон більше року і була приємно вражена тим, як вона розкрутилася. Додала ще два перукарських крісла і місце для манікюру.

– Каву будеш? – вона посадила мене в крісло, а сама, не чекаючи відповіді, пішла до кавомашини. – Розповідай, що трапилось, ти б просто так не прийшла.
– Що за дискримінація? Колись же я повинна змінити зачіску!
– Тільки не кажи, що хочеш каре! – Юля закотила очі. – Всі розлучені чомусь проходять цей етап, називається «Прощання з минулим» і «Зробіть мені каре».

Я розсміялася. В Юльці завжди було щось особливе, мабуть, її легкість і здатність на все дивитися через рожеві окуляри, яка так подобалася чоловікам.

– Я повністю довіряю тобі! – довелося здатися в руки професіоналки.
– Гарна думка! У тебе таке волосся, з ним можна робити що завгодно, виграла в генетичну лотерею, – вона провела гребінцем по прядках і задумливо подивилася в дзеркало. – До речі, я тобі показувала, як виглядає наречена на Шрі-Ланці? От у кого не тільки зачіска! Зараз знайду, в мене тут ціла колекція.
– Твій погонщик слонів показував? – я ледь стримала усмішку, бо ще не забула її дивовижну історію.
– Між іншим, він мене не тільки розважав, – дещо ображено промовила моя майстриня. – Я ні за що не платила, поки була з ним, а там екскурсії не такі вже й дешеві. Жінка взагалі не повинна виймати гаманець, хіба що картку, яку чоловік поповнює, це я тобі натяк роблю.
– Дякую, я вже це проходила…

Всередині у мене наче прокинувся монстр, який дрімав останнім часом. Хіба я не була такої ж думки, що й моя чудова подруга? Бути хранителькою домашнього вогнища, приділяти весь свій час сину та чоловіку, який тебе забезпечує, – мрія, а не життя! І ось кінець цієї казки: я з розбитим серцем і подачками у вигляді аліментів. Дігтярьов раптом вирішив, що в мені немає змісту, крім рецепту лазаньї та домашніх завдань з Тимофієм.

– Таки вирішила підпрягтися на роботу? – Юлька уважно дивилася на мене в дзеркало.
– Це зараз найкращий варіант. До того ж ти вгадала, я прийшла, бо можу заплатити хоча б за нормальну зачіску, отримала аванс…
– Ой, не знаю, вся ця історія чомусь мені не подобається, – скептично заявила подруга. – Не вірю я в робочі стосунки між чоловіками та їхніми нянями. Дружина-Горгона завжди придумає, що їй заманеться. Колись же вона випишеться з лікарні!

Я тяжко зітхнула, але якщо вже почала, то довелося розповісти все, що дізналася від Вячеслава. Під кінець Юлька так і застигла з заколками в руці і ледь не роззявленим ротом.

– Зачекай… А як же материнський інстинкт?
– Я тебе благаю! Якби він вмикався у всіх однаково, в дитбудинках не було б стільки дітей.
– Я думала, туди потрапляють тільки хворі і діти алкашів. Ти мене просто вбила! – вона потягнулася до фарби для волосся, але раптом звузила очі і впёрла руки в боки. – Слухай, то ти, може, жалієш цього Вячеслава? Хочеш бути рятівницею, не можеш пройти повз, чи він тебе реально зачепив? Якщо останнє, то я ляжу кістками, але не дам тобі звалити на себе ще купу чужих проблем! Тобі треба ставити на ноги власного сина, а не чуже немовля тягнути! Я тут подумала… Може, тобі зареєструватися на сайті знайомств? Знайдемо іноземця, італійця наприклад, ти білявка, вони таких обожнюють!

Юлька почала мріяти вголос, а я раптом задумалася, чи не сказала вона те, в чому я сама собі не зізнавалася. Може, це правда бажання дати чужій дитині тепло, чи справа в самому Вячеславі? Ці думки не давали мені спокою, доки моя майстриня не закінчила робити нову зачіску.

– Зробімо фото для інстаграму! – Юля радісно схопила телефон. – Ти моя найулюбленіша модель, справжня красуня! Хочеш, давай і з твого клацну?

Я показала на сумку, де лежав телефон, але як тільки взяла його в руки, побачила повідомлення від Тіми. І тут моя найкраща подруга виявилася правою – мені вистачало проблем і без чужої дитини…