Пролог. Частина перша

За 9 років до викладених подій

— Ні, Гордане! Пусти мене! Мені боляче! Я не хочу!

Ми з Першим Міністром Горданом зараз знаходилися у його покоях, куди він запросив мене пізнього вечора переглянути його колекцію амфор, які він збирав під час своїх дипломатичних поїздок як сусідніми землями, так і в дальні країни. Наївна юна принцеса, я навіть уявити не могла, чим можуть закінчитися відвідини чоловічої спальні вночі. Звісно, на той момент я вже знала, звідки беруться діти та подібні нюанси, проте аж ніяк не підозрювала, що саме це чекає на мене. Тим паче не очікувала такого від правої руки татка, Першого Міністра, до посади якого Гордан швидко дослужився після маминої смерті. Чоловік завжди поводився ввічливо та тактовно, ніколи не натякав на стосунки, хоч останнім часом і намагався зблизитися зі мною. Та я все ще відчувала відразу в його товаристві, тому зводила усі його поривання нанівець. Не відкрито, проте категорично. Хоча все одно часто доводилося залежно від нашого положення в суспільстві відвідувати заходи у палаці, спілкуватися. З часом ми навіть перейшли на більш близьке спілкування, зверталися один до одного на ім’я, а потім і на «ти». Цьому сприяв і татко, здавалося, він підштовхував мене до свого міністра. А може й не здавалося.

Та я впевнено тримала оборону і не допускала зближення. Певно чоловікові набридло ходити околяса, тож він вирішив ловити вовка за вуха. Спочатку запросив мене, потім відтягував час до якомога пізнішої години, щоб поряд часом не опинився хто сторонній, а потім…

Потім просто напав на мене, став жадібно цілувати, а руки вже здирали з мене одяг. Я пручалася, та з його силою вдіяти нічого не могла. Була просто безпорадною. І хай хоч як я не кричала, не вмовляла, не плакала, чоловік був невблаганний. Лише й кинув:

— Ти сама сюди прийшла, отож знала, на що погоджуєшся!

І продовжив свою справу. Мені й справді було дуже боляче. Це тепер, з отриманим досвідом, я розумію, що боляче було тому, що він навіть не спромігся мене підготувати, просто взяв те, що хотів, не турбуючись про мої почуття, а тоді отриманий досвід надовго відбив бажання тісно спілкуватися з чоловіками. Хвала Іскорці, надовго запалу у Гордана не вистачило, тож він сіпнувся кілька разів, завдаючи ще більше болю, і відкотився в сторону, випускаючи мене із захвату. Я тієї ж миті підскочила та кинулася одягатися, деякі мої речі виявилися розідраними, добре, хоч верхня сукня залишилася цілою, тож змогла прикрити всі розриви. Гордан ліниво спостерігав за моїми метаннями з ліжка. І, коли я вже одяглася і кинулася до дверей, зупинив мене лише однією реплікою:

— Жалітися побіжиш?

І тут у мене в душі підняла голову уся та погордість, яку я успадкувала від своїх королівських та кочових предків:

— Жалітися?! Чого б це я мала жалітися, немов жалюгідна жебрачка?! Ні, я накажу, аби тебе негайно викинули за ворота! А чи й стратили!

— Справді? — він розреготався. — І на якій підставі, цікаво запитати? Чи ти ладна зізнатися усім, що позбулася зі мною цноти, запропонувала себе мені, а коли я не захотів тебе, вирішила усе відіграти?

Всі слова, поведінка, та навіть міміка й жести Гордана змінилися. Я не впізнавала у цьому зверхньому безсоромному чоловікові поштивого та ґречного Першого Міністра, якого знала. Чи, може, ніколи й не знала? І він саме зараз показав своє істинне лице! І саме тому я увесь час відчувала неприязнь до нього, підсвідомо знала, що він лише прикидається. 

— Все було зовсім не так! — ще думала, що зможу його переконати. — Я не хотіла!...

— А з мого боку все виглядає саме так! І як думаєш, твоє слово — примхливої принцески у розпачі, — проти слова Першого Міністра. Кому повірять? І хто заплямує себе перед усім королівським двором?

— Ти так не вчиниш! — зашипіла я. — Не посмієш!

— Як і ти. Поміркуй сама. Якщо відкриється те, що відбулося тут цієї ночі, ганьбою вкриєшся не лише ти, але й уся твоя сім’я. І твій м’якотілий таточко нічого не зможе зробити. Як уже давно не може, від самої смерті твоєї матері. От де була жінка! Справжня володарка! — із захопленням протягнув Гордан. І тут же, поки я оговтувалася, перескочив на іншу тему: — Але не впадай у відчай. Я, так тому й бути, готовий на тобі оженитися. За певні преференції, звісно ж, та ми з твоїм батьком про це домовимося.

— Що? Та ніколи!

Не знаю, чого я хотіла досягти своїм випадом, — очі видряпати йому хотіла? — просто бездумно кинулася на ненависного чоловіка. І була тут же знерухомлена його дужими руками. Поборсалася трохи, та швидко здалася, усвідомлюючи, що мені не під силу не те що вирватися, але й поворухнутися.

Побачивши, що я здалася, Гордан випустив мене, дозволив знову скочити на ноги. Вслід відпустив єхидне: 

— Не зарікайся, люба.

— Я не зарікаюсь! Я тобі відверто кажу: я не стану твоєю дружиною! НІЗАЩО!

Чоловік знову образливо засміявся. А потім став умовляти, немов нерозумне дитя:

— Поглянь на себе! — Гордан змахнув рукою у бік великого дзеркала, у якому відображувалася мало не вся спальня. — Ти ж немов кобила! Племінна, не заперечую, — насмішкувато зазначив він. — Але! Кому потрібна буде така голобля? Та ти ж вища і міцніша за більшість аристократів. Жоден з них не наважиться навіть наблизитися до тебе, не те що — одружитися. Ще й попсована. Тож радій, що я пропоную тобі заміжжя.