21.1

   Зриваюся і біжу до дверей, нічого не розумію, не знаю, що робити. Вибігаю в коридор надіваю чобітки, куртку, хапаю ключі від автомобіля і вибігаю з квартири.

   Сідаю за кермо і включаю навігатор . Заводжу двигун і мчу за вказаною адресою, по навігатору до місця призначення мала б домчати за пів години. Їду і в голову лізуть різні думки, кожна наступна страшніше за попередню. Чому нічого доброго не спадає на думку, а тільки одні жахіття. Мчу як навіжена, навіть не звертаючи увагу на світлофори, декілька разів дивом вдається викрутити кермо, щоб не потрапити в аварію. Хоча моє життя мені зараз здається нікчемним, нічого не вартим, все, що мене зараз хвилює це Олег. Як він? Що з ним? Чи живий? 

    Я вже передумала все від потрапляння в поліцію до лікарні, краще ж звичайно поліція, там він хоч живий і не ушкоджений, а судячи з того, що він не телефонував, а чужа людина, то з ним щось серйозне, він не може розмовляти, може його взагалі вже немає в живих. Ні, ні, ні, цього не може бути,  навіть думати про таке страшно, ні, я не можу його втратити, просто не переживу цього.

    Ті двадцять п'ять хвилин, які я мчала до вказаної мені адреси, здалися мені вічністю. Нарешті я прибула на місце призначення. Де я? Нічого не розумію. Не можу ніяк розібратися, що тут знаходиться, не схоже ні на лікарню, ні на поліцейський відділок. А може його взагалі викрали? Може треба було подзвонити Миколі, щоб їхав зі мною, як я зможу одна визволити Олега з рук бандитів?

   Виходжу з авто на вулицю, всюди темно, з однієї із будівель до мене наближається чоловік. На бандита не схожий, навіть на охоронця бандита, якийсь надто худий, чи що. Якось не зрозуміло хто він і що. 

   - Доброго вечора, слідуйте за мною , на вас уже очікують.

   - А де Олег, що з ним?

   - Вам все розкажуть. Тільки я повинен надіти вам пов'язку на очі.

   - Що? Навіщо?

   Аж тепер страх починає прокрадатися по всьому тілу, досі я мчала як навіжена і не відчувала страху взагалі, а зараз мені дуже навіть лячно.

   - Все дізнаєтесь всередині.

   Мені зав'язують очі і беруть під руку та кудись ведуть. Відчуваю як моє серце б'ється десь у голові, а я починаю труситися чи то від холоду, чи то від страху. 

   Йшли ми мабуть хвилин п'ять, а може менше, не знаю точно. Всюди тишина, нічого не чути ніде ні звуку. Де я, що зі мною буде? А головне де мій коханий?

   Раптом ми зупинилися. З моїх очей знімають пов'язку. Я деякий час стараюся роздивитися, що відбувається навколо, але поки не можу нічого розгледіти, все розмито, очі ще не адаптувалися. Коли все роз'яснюється кругом, я бачу перед собою Олега. На перший погляд він цілий та неушкоджений. Але, що тоді тут відбувається?

    Олег підходить ближче до мене, стає на одне коліно і простягує мені руку в якій лежить маленька коробочка, а в ній неймовірної краси обручка:

   - Кохана, ти найдорожча людина в моєму житті. Ти мій всесвіт. Я навіть не уявляю свого життя без тебе. Ти наповнюєш його сенсом та фарбами. Безмежно люблю тебе і дякую долі, що подарувала мені зустріч з тобою. Ти забрала моє серце і душу, а я взамін прошу твоєї руки. Ти вийдеш за мене???

      І тут я не витримую, всі емоції рвуться на зовні:

   - Ти взагалі нормальний? Я мало з розуму не зійшла. Ти знаєш скільки всього я собі надумала поки їхала сюди, я вже думала, що тебе немає в живих.

   Сльози ллються рікою, а я б'ю кулаками Олега, який весь час старається мене обняти.

    - Вибач, я хотів зробити тобі сюрприз.

   - Сюрприз, сюрприз? Ти розумієш, що я мало серцевий напад не отримала. Я так мчала, що декілька разів ледь не потрапила в аварію. Такий сюрприз ти хотів?

   - Що за дурниці ти говориш, звісно, що ні. Ти для мене найдорожча людина в цілому світі, як я можу тобі бажати чогось поганого? Я не думав, що ти будеш так хвилюватися. Ну вибач мені.

    Я нарешті трохи заспокоююсь і Олег мене дуже міцно стискає в обіймах. Всі мої переживання та хвилювання вмить випаровуються. Я тану в обіймах коханого чоловіка.

   Коли Олег мене відпускає я нарешті помічаю кругом себе безліч свічок та квітів, а ми з Олегом стоїмо в середині серця викладеного із пелюсток троянд. Все так красиво і романтично. В дальньому кутку стоїть столик накритий на двох осіб.

    Олег бере мене за руку і веде до столика. Починає грати легенька музика. Все навкруги немов у казці. Коханий допомагає мені сісти висунувши для мене крісло, а тоді сам сідає навпроти.

    До мене тільки тепер доходить , що я примчала сюди в піжамі і виглядаю як якась ненормальна.

   - О ні, я в піжамі. Навіть не перевділася, одразу помчала до тебе. Тепер почуваю себе ідіоткою. Уявляю, що люди подумають. Ти знаєш у мене супер вигляд, якраз для освідчення в коханні.

    - Ти мені подобаєшся у будь якому вигляді, а на інших плювати. Ти найгарніша дівчина у всьому світі. Хоча без одягу ти взагалі богиня.

   Я одразу червонію від слів Олега.

   - Поїхали додому. Мені незручно бути тут в такому вигляді.

   - Тут крім нас ітак нікого немає. Я найняв це приміщення на цілу ніч, не хвилюйся. Давай повечеряємо і поїдемо.

   Олег розливає шампанське по келихах.

    - Я на машині.

   - Нічого страшного, її приженуть до твого під'їзду. Сьогодні ми можемо розслабитися.

   Ми випили трохи шампанського, повечеряли. Така гарна і приємна обстановка, що час пролетів не помітно. Я навіть забула про те, що я в піжамі та чому примчала сюди.

    Після вечері Олег взяв мене за руку і ми пішли до виходу, там на нас чекав водій, він відвіз нас додому.

   Олег почав до мене чіплятися ще по дорозі додому, а коли ми піднімалися по сходах, я його вже насилу відганяла від себе . Тільки ми переступили поріг як він одразу накинувся на мене.

   - Почекай, дай хоч зняти куртку.

   - Не переживай, я тобі допоможу. Я страшенно скучив.