Розділ 17

Ларисо

- Як тобі ця сирітка недороблена? Взагалі офігела, так? - Матюхіна хоче поділитися своїми враженнями про баталію між нами і Поліною, щойно дзвоник сповіщає про початок перерви між уроками і в нас з'являється можливість обговорити нагальну для нас тему поза класним приміщенням. Вона тут же підскакує зі свого місця і поспішає до мене.

- Ходімо звідси, подалі від небажаних вух, - я оперативно збираю свої речі і захоплюю подругу за собою, щоб вийти на вулицю, поки є шанс побути поза стінами класу. - Ходімо, ходімо! Не вистачало ще проблем через цю дурепу!

- Ні хріна собі в нас атмосферка, - обертається до мене дівчина, поки ми пробираємося крізь щільні шари першокласників, що заполонили весь вільний простір першого поверху школи. - Уже й слова сказати страшно.

- Та не кажи. Втім ця зануда почувається абсолютно вільно. Сидить і кудахче, як ні в чому не бувало. Де вона взялася на нашу голову? Ну нічого, вона ще потанцює в мене, - злісно посміхаюся я, не забуваючи нервово озиратися. 

- Так, ти знаєш мою думку, так залишати це не можна,- хмикає подруга.

- Значить, ти згодна і розумієш, як мені кепсько на душі?

- Так... Як ніхто інший.

- Дякую тобі, подруго, - відповідаю я їй. - Ти мій справжній друг.

- Та ні за що, - усміхається та у відповідь. - Ти ж знаєш, що я завжди за тебе горою. Куди ти, туди і я!

Вона вочевидь має намір підняти мені настрій і прикладає руку до голови, наче віддаючи честь військовому, вищого рангу, смішно кривляючись при цьому. 

- Слухай, я що хотіла запитати. А Ілля, він більше не привозить тебе на своєму байку. Не з'являється в школі, як раніше. Я його давно не бачила, - дівчина раптово змінюється в обличчі, переводячи тему розмови в інше русло.

- Так йому не до мене. Слава богу! Зайнятий, вічно десь вештається. Але нещодавно, до речі, згадував тебе. Цікавився, чому перестала бувати в нас, - я згадую останню нашу з Іллею розмову про те, як личить проводити вільний час молодій дівчині мого віку.

- Та невже? Може, я зайду, якось днями, коли він буде вдома, - і обличчя її, і очі миттєво починають сяяти і являють собою справжню цікавість. - Тільки от... як би так підлаштувати, щоб Ілля був удома, коли я прийду? - вона з хитрістю вдивляється в мене.

- Це буде нескладно, з моєї легкої руки, - я починаю допитливо блукати її обличчям, сподіваючись знайти пояснення її пропозиції.

- Так, уяви, Ілля твій давно мене цікавить, хвилює мою дівочу уяву, так би мовити, - вона нервово сміється, щоб приховати збентеження, яке нахлинуло і водночас червоніє, - Ілля - ось хто справжній принц, гідний предмет для обожнювання! 

- Смішна ти, їй богу. Він же мій брат.

- Ну ясно, - киває головою вона. -Тобі брат, а мені - брат найкращої подруги. Ну? Розумієш?

- І давно ти... ? - зводжу я брови, напружуючи кмітливість.

- Та годі? Скажеш, що для тебе це новина і ти ніколи не помічала, як він мені подобається? - знизує плечима дівчина. - Я, як побачила його вперше, так одразу зазначила, що він красунчик.

- Подруго, ти не повіриш, але для мене це цілковита новина, я ніколи не помічала, що Ілля тобі подобається, - я розгублююся від почутого, поки ще не знаючи, як до цього ставитися. Але мозок мій мене не підводить і буквально за одну хвилину вибудовує ланцюжок причинно-наслідкових дій. Як же це до речі, що Матюхіна так зацікавлена в моєму братові Іллі. Я просто мало не задихаюся від переповнення почуттів, пов'язаних із перспективою знайти спосіб у досягненні своєї мети. Я допоможу їй охмурити свого брата, а вона, своєю чергою, на знак подяки, будучи залежною від мене, може послужити мені добру службу в моєму потаємному прагненні дошкулити Поліні й Феліксу і зруйнувати їхню дружбу, союз чи, що там у них намічається на кшталт взаємного кохання.

- Тож не дивно, тобі своїх проблем вистачає і ти нікого і нічого навколо себе не помічаєш, - Матюхіна флегматично знизує плечима.

- Невже так і виглядає з боку? - я замислююся на якийсь час, відчуваючи, як знову починаю хвилюватися. - Слухай, а ти приходь до мене частіше. Будеш у нього на виду. Хоча він такий гультяй. Вдома рідко буває, а якщо вже й буває, то обов'язково не один. 

- Хм, я так і думала. У нього, звісно, є кохана, - скептично заявляє вона.

- Та яке там! У тому то й річ, що постійної немає. Щоразу нова фіфа, змінює їх кожен божий день. Ні з ким серйозних стосунків у нього немає, - я продовжую обнадіювати подругу, не відмовляючись від свого наміру залучити її у свої соратниці.

- Найпевніше, шанси мої незначні, - приречено зітхає дівчина.

- Ну це ти даремно. Шанс є завжди. Тим більше у випадку з Іллею. Я ж кажу тобі, що він ні на кому не зупинився поки що, перебуває у вічному пошуку. І мені не становитиме особливих труднощів звернути його увагу на тебе, як на найкращу подругу і реальну кандидатку в його обраниці, - я з натхненням долучаю її до свого плану, практично вже чіпляюся за нього, як за рятівне коло в здійсненні свого підступного задуму.

- Правда? Ну раз у нього немає пари, можливо, я з ним замучу? Такий видний хлопець - і вільний. Мені пощастило!

- Треба, щоб ти миготіла в нього перед очима, - перше, що спадає мені на думку як можливий спосіб підвищення статусу однокласниці перед братом.

- Тобто, ти можеш мені посприяти в цьому? Я правильно розумію? - дівчина вся сяє від моєї пропозиції.

- Звичайно. От було б чудово! Братик не встигне отямитися, як закохається в тебе. Вже я постараюся. Повір мені, я як ніхто інший знаю, як підібрати ключик до його серця, - я вмикаю свою уяву на повну котушку в передчутті очікуваної інтриги.

- Знаєш, я так комплексую з цього приводу. Настільки, що навіть сама собі боюся зізнатися у своїй симпатії до Іллі. Це так нереально домогтися його прихильності, - Матюхіна жалібно зізнається мені у своїй невпевненості.

- Подруго, не панікуй, я постараюся зробити так, що ти будеш найпривабливішою і найбажанішою для хлопця. Для тебе ж не секрет, що якщо я щось намічу, то обов'язково досягаю мети, чого б мені цього не коштувало, - я гордо піднімаю голову і дивлюся на неї зверхньо.