Розділ 9

Ларисо

- Як ти смієш зі мною так розмовляти? - я просто в сказі. Не можу пригадати, коли востаннє була так зла на свого брата.

- А що я такого в тебе запитав? - Ілля здивовано згинає брову.

У горлі в мене стоїть клубок, сльози застилають очі. Але я не буду показувати перед ним свою слабкість, чого б мені це не коштувало. Я не дозволю ні Іллі, ні будь-кому ще, розмовляти зі мною в такому недозволеному тоні.

- Що? Я тепер навіть не можу вирушити на прогулянку з друзями без твого дозволу? Мені кожен крок із тобою узгоджувати?

- Чорт забирай, Ларисо, ти ж знаєш, що справа не в цьому! - вибухає хлопець, приймаючи загрозливу стійку.

- Ні? А мені здалося, протягом останньої години ти тільки тим і займаєшся, що віддаєш мені накази.

- Лариса! - мама втручається в нашу розмову, прибігши на звуки гучного скандалу між мною і братом. Вона переводить здивований погляд із нього на мене і назад. - Ілля! Що відбувається? 

- Нічого, про що варто було б тобі хвилюватися, - відмовляється він.

- От же ж, нічого, за винятком того, що мій брат раптово перетворився на деспота! - кидаю я в серцях і звертаю заплакане обличчя до мами.

- Чорт забирай, Ларисо, тобі добре відомо, що я не такий. Коли це я поводився деспотично? - Ілля зі зітханням проводить рукою по своїй темній шевелюрі.

- Ніколи, аж до теперішнього моменту, - уїдливо зауважую я, змахуючи сльози з очей.

Брат завжди ставився до мене з турботою і добротою, тому мені особливо нестерпно важко змиритися зі змінами, що відбулися в ньому. Він завжди любив мене и в усьому потурав, тому я досі дуже цінувала наші стосунки. Не розумію, що з ним сталося. Я шокована його прагненням обмежити мою свободу. 

- Мені дуже шкода, Ларисо, якщо я образив тебе сьогодні ввечері, - Ілля вимовляє не без зайвої манерністі. А мене його терпляче-розсудливий тон лише більше розпалює. - Прошу вибачення, якщо моя поведінка здалася тобі надто різкою.

- Різкою? - я не можу стримати гіркий смішок. - Ось як ти, значить, визначаєш свою поведінку? Я б назвала її скоріше владною. Або, можливо, деспотичною.

- Як я бачу, ти все неправильно зрозуміла, але, смію нагадати тобі, я твій старший брат і мій обов'язок - оберігати тебе, - його обличчя спотворює гримаса.

- Ти, напевно, щось переплутав. Я не та маленька дівчинка, яка потребує твоєї опіки. Я вже давно не дитина! - я обурююся. - Я і сама в змозі подбати про себе. Ти не помітив, що я стала доросла?

- Наскільки я можу судити, ти перебільшуєш власні сили, - парирує він, - зважаючи на те, що я виявив тебе в тіні саду, за будинком, наодинці з незнайомим хлопцем. 

- Незнайомим? Фелікс - мій однокласник! Ми перебували в альтанці й не робили нічого поганого. Фелікс відгукнувся на моє прохання підготувати мене до контрольної з алгебри і повівся, як справжній друг. Він дуже допоміг мені, пожертвував власним часом. Та він просто врятував мене від поганої оцінки з алгебри.

- Ах! То це мова про Фелікса? - мама відтаює, почувши знайоме ім'я, і тепер із розкритим ротом від здивування дивиться на Іллю. - Іллюша! Фелікс не незнайомець. Діти разом в одному класі від початку навчання в школі. Я його добре знаю.

- Це не має значення, - заперечує Ілля.

- О боже! Діти, Ілля, Ларисо, - мама робить кілька кроків уперед і стає між мною і братом. - Вухам своїм не вірю, - каже вона. - Як ви можете так скандалити через дурниці? Ви зовсім про мене не думаєте!  Звісно, Ілюшо, я тебе розумію, ти ж відповідальний за сестру і тому маєш право цікавитися, з ким проводить час твоя сестра, а тим паче хто буває в нашому домі за нашої відсутності. Але всьому є міра. А тобі, Ларисо, слід бути вдячною, що твій брат так хвилюється за тебе.

- Так нічого такого не сталося. Повторюю тобі, я поводилася розсудливо і не було навіть натяку на якусь, типу... скандальну історію, - я відчуваю, як у мене вже палає обличчя вогнем.

- Ти перебуваєш під опікою брата доти, доки не вийдеш заміж і в твоєму житті не з'явиться чоловік, який перебере на себе його обов'язок піклуватися про тебе, - резюмує мама.

- З дощу та під ринву! - я не стримую запал від почутої перспективи бути все життя під чиєюсь опікою.

- Мамо, дякую тобі! Я думала, ти на моєму боці, - я від злості тупаю ногою, - Ну що поганого в тому, що ми займалися алгеброю з Феліксом? Що такого жахливого в тому, що я запросила його до нас і ми займалися математикою?

- Ти не повинна залишатися наодинці з будь яким чоловіком, - Ілля багатозначно наголошує на слові наодинці. 

- Я взагалі відчуваю, що зовсім тебе не знаю. Ніколи б не подумала, що ти можеш повестися настільки деспотично і нешанобливо до моїх почуттів.

- Нешанобливо? - здивовано повторив він. - Якраз навпаки! Я дуже про тебе турбуюся.

- Та ти обмежуєш мою свободу, - я починаю кипіти від обурення, стискаючи руки в кулаки. Я настільки розлючена, що ледь можу говорити.

Стрімко розвернувшись, я вирішую покинути місце баталії і швидко піднімаюся сходами.

- Ларисо! - кричить мені Ілля, прямуючи за мною, але зупиняєтся, дійшовши до другої сходинки, і з досадою продовжує дивитися мені вслід.

- Ти винен у тому, що вона поводиться подібним чином. Тому що ти в усьому їй потурав і дозволяв робити що заманеться. Ти жахливо розпестив сестру, і тепер пожинаєш плоди, - мама дивиться на нього непроникним поглядом, зайнявши свою улюблену позу зі схрещеними руками на грудях.

Ілля зітхає і, відмовившись від першого пориву переслідувати мене, прямує геть.

Перебуваючи в точнісенькому сказі, я ураганом вриваюся у свою кімнату і з розмахом зачиняю двері, так що стіни здригаються. Не в силах одразу заспокоїтися, ходжу по кімнаті взад-вперед, у пошуках п'ятого кута. Що ж це коїться? Як же мені позбутися його всеосяжного контролю?

Ілля, без сумніву, або вже вирушив на побачення зі своєю черговою пасією, або тільки збирається. Адже йому все дозволено і за ним ніхто не пильнує, як за мною. А цілком можливо, скоро знову усамітниться з однією з них у себе в кімнаті й займатиметься там чортзна-чим. Тоді вже точно він не буде стискати зуби від безсилої злоби або кипіти від праведного гніву, як у випадку зі мною.