Глава 1

Глава 1

       - Знову невдача,- констатував Люк, коли ми знову втратили зв'язок із нашими доппелями.  Він почав вимірювати кроками кабінет, роздумуючи про щось. 

        - Доппель дуже ненадійний, — запропонував я, — Може, особисто вирушити комусь для контролю доппелів?

         - Не можна, Ют чітко наказав нікому особисто на той бік не йти без узгодження з ним, а без розвідки навколо точки виходу він точно не дасть дозвіл на перехід.

         - А що, як узяти один із літальних апаратів і на нього посадити доппелів? - запитав Валеріан, — Мені чомусь здається, що те, що знищує наших доппелів, перебуває на землі.

         - Та й БАМП нам би не завадив на тій стороні, — запропонував я, — Його можна використовувати як тимчасовий центр управління. 

         - Ну з літалкою проблем не буде, я на цю справу навіть свою пожертвую, все одно вже п'ять років у гаражі безвилазно стоїть. А ось із БАМП-ом, треба до вояків звертатися, вони-то дадуть, але питань буде багато.

         - Тоді давайте поки що без БАМП-а,- запропонував я,- Можна взяти один пасажирський магокат і навісити на нього броні та самим зачарувати. Ми маги чи погуляти вийшли?

         - А ось із цим буде простіше, — погодився Люк, — Я тоді на узгодження з Ютаром, а ви тут подумайте над проєктом перероблювання автобуса, — залишивши вказівки, що нам робити, Люк телепортувався в столицю.

        Минув уже місяць, як ми відкрили портал у потрібний нам світ, але ми так і жодного разу не перейшли в нього. Ютар десь дістав книжку, написану іносвітянином, про небезпеки подорожей в інші світи й тепер боявся всього. 

         Насправді, він був недалекий від істини, з іншого світу можна принести таку гидоту, що весь світ вимре. Я, он, згадую, як, ще навчаючись на агента ОКМА, врятував цілий світ через навіть не іносвітову, а просто  інопланетну гидоту, яка якимось чином потрапила на планету.

         Тож, перш ніж не будуть проведені повноцінні дослідження за допомогою доппелів на тій стороні порталу, ніхто не має права перейти через нього. А ось із дослідженнями були деякі проблеми. Флора і фауна були досить агресивними і на них не діяла ментальна магія. 

        Поки що жоден доппель не протримався більше пари годин в іншому світі. І це з огляду на той факт, що доппель Ютара був за старшого магістра.  Перший раз доппель здох через те, що вліз у доволі специфічну траву, вона, відчувши ману, висмоктала доппеля за секунду. 

        Вдруге Ютар вирушив досліджувати рожеве озеро за пів лі від місця відкриття порталу, але він навіть не дійшов туди, його вбив ведмідь, що вистрибнув з-за дерева, з жалом на дупі, жало пройшло всі захисти доппеля і розчинило штучні енергоканали в псевдотілі доппеля. Результат той самий, доппель здох.

         Третій раз доппель нарвався на хмару мошок, які миттєво випили всю ману з нього, причому пили вони прямо зі щитів. Четвертий раз доппель Ютара випадково провалився в болото і там його розірвало на частини кількома болотними монстрами.

         Я знав, що може зустрітися в цьому світі, і міг би протриматися довше, але я спеціально створював доппеля з нульовими знаннями про цей світ, а то було б підозріло, що доппель архімага живе менше за доппель майстра. 

          Поступово життя доппелів збільшувалося в іншому світі, оскільки поступово накопичувалися знання про те, що і як треба робити для виживання. Сьогодні доппелі, приміром, уже здохли від того, що потрапили в зону антимагії, як виявилося, тут усього за дві милі від порталу є невелика галявина, на якій немає нічого, просто голий ґрунт, ну от доппелі й додумалися туди всією юрбою вирушити, результат, звісно ж, зрозумілий, довше за всіх протримався доппель Ютара, тому що в нього було найбільше запасу мани, він-то і встиг скинути ментальний пакет на приймач біля порталу.

         Коли ми відкрили знову портал, ми отримали від нього послання. Загалом, якщо так усе триватиме, то за кілька місяців ми доб'ємося того, що вивчимо все в радіусі десяти лі від порталу, і тоді точно не будуть здихати ні доппелі, ні ми.

        Але хотілося б прискорити цей процес. Якби я не був менталістом, і було б видно, як я аж весь тремчу від передчуття того, як повернуся до Співдружності. Але поки доводилося чекати, я міг разом із Флорою самостійно активувати портал і піти вночі, але, чесно кажучи, я вже звик до всіх і мені не хотілося їх залишати.

       Зараз у мене були дуже дивні відчуття, я і хотів швидше піти в Співдружність, але водночас мені не хотілося залишати столичну академію. Вона виявилася напрочуд дружньою, мені тут було дуже приємно працювати, та й загалом викладати мені дуже сподобалося. А вже бачити, як діти під твоїм керівництвом стають справжніми дорослими магами, — це нічим не передане відчуття того, що ти вклав частинку себе в кожного з них. 

       - Пропоную стандартний комплекс захисту від фізики, сам бачиш, що здебільшого небезпека від магічних особливостей тварюк... - вивів на ілюзії магокомпа я креслення автобуса. - Можна навіть узагалі без магічного захисту від фізики. Вистачить герметичності й броні, треба посилити підвіску, движок форсуємо, загалом увесь корпус обробити зміцнювальними рунами.  Уже поверх броні нанести рунний протимагічний захист. За основу треба брати вампірську магію, вона дасть змогу нейтралізувати всі ці ефекти поглинання мани від різних типів тварюк і, навпаки, викачувати з тих, хто напав, ману і поповнювати накопичувач автобуса.

      - Звісно, прикольно те, що ти накидав. Але тут роботи на пару місяців команді артефакторів, — зауважив Валеріан, сьорбаючи чай із віскі.  І він мав рацію, як ми намучилися зі створенням стаціонарного порталу з цими повільними артефакторами, вони могли три-чотири години налаштовувати себе на роботу щоранку, потім попрацювати кілька годин і втратити натхнення, на наступний ранок усе починалося знов.  Під кінець я вже сам більшу частину рунних схем створив після того, як здав Ютару іспит на звання майстра рунолога.