Глава 1

Глава 1

Два роки тому.

    Сьогодні в мене мала відбутися подія, на яку я чекав усі останні роки. Кілька місяців тому моя дівчина Надія нарешті відповіла позитивно на мою пропозицію вийти за мене заміж. Це вже було третя пропозиція, але щоразу вона відповідала, що ще зарано і нам необхідно почекати більш слушного часу, що нам необхідно стати на ноги і тільки після цього думати про весілля.

    І ось кілька місяців тому, я нарешті встав, на її думку, на ноги. А тут було важко з нею не погодиться, своя двокімнатна квартира в Києві, свій невеликий інтернет-магазин із продажу всякої дрібноти, нова машина середнього класу, куплена не в кредит. Так що так, я вважав себе цілком успішною людиною і нарешті Надійка це визнала.

    Сьогоднішню ніч я взагалі не міг спати, не знаю, як у інших, але я від хвилювання не міг зімкнути очей. Надійка ще вчора поїхала до своїх батьків, щоб я не бачив її до самої церемонії, тож у квартирі я був сам. 

    Саму церемонію одруження ми вирішили провести на виїзді. Це була така новомодна послуга, що для розпису не потрібно відвідувати РАЦС. Для проведення заходу ми орендували частину невеликого острова на водосховищі, що знаходилося вище міста. Сам острів уже кілька років використовувався для проведення різних заходів, тож нам навіть не довелося нічого вигадувати для доставки гостей. Усе вже було готово.

    Проїхавши більш ніж половину шляху до своєї цілі я помітив, що відбувається щось не так. Люди почали зупиняти машини, виходити з них і щось виглядати на небі. Мене теж зацікавило, що ж такого вони там побачили. Тож знайшовши вільне місце на краю дороги, я вийшов з машини і подивився вгору.

    Там була якась металева конструкція, яка мчала на нас. Це було останнє, що побачив, перш ніж знепритомніти. Єдине, що зміг помітити краєм ока, так це людей, які падали на асфальт. Через мить я теж впав на дорогу.

Борт пасажира-транспортного корабля "Міккея"

     —  Джоул, ти впевнений, що нам треба брати цих дикунів,- запитав чорношкірий чоловік у такого ж чорношкірого співрозмовника.

     —  Саті, ти ж маєш розуміти, що командор нас по голові не погладить за те, що ми угробили половину товару, не перевіривши кріокапсули, - відповів той, пояснюючи як маленькому, - Ще й самі замість цього м'яса підемо.

     —  Так це ж дикуни, а в нас елітне м'ясо, не дарма ми напали на наукову виставку в секторі Томаш. - спробував щось довести своєму товаришеві Саті.   

    —  Ой ти як маленький, скажемо командору, що нічого не знаємо. - відповів Джоул,-- ми ж не проводили тестування перед тим як запхали м'ясо в кріокапсули, тож скажімо таке тупе м'ясо було на виставці.

    —  Так ти маєш рацію,- погодився Саті,- Зараз дикунів допакуємо і можна буде летіти на базу. А взагалі звідки ти про цю планету дізнався? - запитав у Джоула співрозмовник.

    —  Ха, секрет,- піднявши вказівний палець, сказав він, але побачивши скривджене обличчя Саті, все таки додав,- Ти ж знаєш, що в мене дуже велика сім'я?

    —  Та, хто не знає, вісімдесят два брати й чотирнадцять сестер.- посміхнувся Саті, усі знали, що один із баронів прикордоння цінував серед розваг жіночу стать найбільше. У нього було п'ятдесят наложниць, які після народження дитини ставали вільними, але чомусь ніхто з них так і не покинув барона.  Тож сім'я Джоула відома в деяких колах.

    —  Так ось мій старший брат Джоїл, зараз помічник капітана на рейдері Валітіпа,- почав пояснювати своєму товаришеві Джоул.

    —  Того щасливого психа, який атаранцям хвіст торік припік? -- здивовано запитав Саті. 

      І його здивування можна було зрозуміти Валітіп володів одним з небагатьох офіційних каперських патентів імперії Авар. І користувався ним на повну, вже напевно не залишилося прикордонних планет, які він не розграбував своєю ескадрою. 

     А минулого року він влаштував пастку і зміг перемолоти в ній половину шостого атаранського флоту. При тому, що в нього був лише один важкий крейсер, три рейдери і десяток легких крейсерів. Зараз Валітіп був зіркою імперії і практично відійшов від справ. 

     Небезпечно йому було повертатися до своєї діяльності. За нього призначили нагороду в двадцять корпів, і вже навіть в Аварській імперії на нього відкрили полювання деякі мисливці за головами. Все ж десять мільярдів кредитів просто так не валяються на шляху.

     Але це було не все, чим відомий цей капер. Не меншу популярність він заробив як постачальник високоінтелектуального м'яса. Він навіть поставив не менше трьох десятків майбутніх біоШІ. Зараз, коли він відійшов від справ, усі намагаються зайняти нішу, яку Валітіп звільнив. Власне як і командир Саті та Джоула.

    —  Та саме в нього,- похвалився Джоул, і прийняв позу начебто це він сам є помічником Валітіпа.- Так от Джоїл дав мені координати планетки де вони набирали це високоінтелектуальне м'ясо. Там вони щоправда працювали через місцевих, які самі відбирали найперспективніших кандидатів у біоШІ. Але й так, сподіваюся, ми не прогадали і хоч не найгірше м'ясо захопили.

    —  Треба б і мені ці координати записати,- промовив Саті й повернувся до панелі управління кораблем. Але тут пролунав постріл і на панель управління полилася кров.

    —  Вибач, але командор ясно сказав, весь прибуток на команду. А раз я буду один, то я і буду всією командою,- після цього Джоул огидно заіржав і залишив рубку, щоб повністю позбутися інших членів їхнього екіпажу.

Півтора року тому.

Планета третього класу Аделж.

Шахта з видобутку раксаніту.

    — Значить слухайте сюди м'ясо. Ми вас звільнили з піратського полону, але нам треба було на це витратити гроші. Тому тепер ви всі раби корпорації "Вівітек", поки не відпрацюєте свій борг. Який на даний момент становить сто вісімдесят шість тисяч кредитів. Але у своїй милості директор філії Аделж запропонував вам відпрацювати борг прямо на цій планеті і навіть готовий надати кредит для найуспішніших працівників... - говорив нам через гучний зв'язок чоловік, одягнений у щось схоже на скафандр.