Розділ 416

— Доню, їдемо додому? — запитав Філатов, дивлячись на дівчину.
— Так, татусю, — ніжно відповіла вона, зустрівшись поглядом із Сергієм Андрійовичем.
Потім Ганна подивилася на Стаса — з такою любов’ю, що в нього стало тепло на душі.
До них підійшли Михайло Романович та адвокат Зарецький. Чоловік уважно подивився на дівчину й сказав:
— Я вас вітаю, Ганно. Ви неймовірно сильна.
— Євгене Вікторовичу, щиро вам дякую, — відповіла Ганна. — Ви дуже хороший адвокат.
— Мені дуже приємно це чути, дякую, — посміхнувся Зарецький.
Він на мить замовк, а потім додав:
— До речі, у мене є до вас пропозиція. Моя дружина — директор приватної школи. Ви говорили, що раніше працювали вчителькою?
— Так, української мови, — відповіла Ганна, дивлячись йому в очі.
— Прекрасно! — вигукнув адвокат. — Вона якраз шукає вчителя. Я поговорю з нею, думаю, вона з радістю візьме вас.
— Справді? — радісно мовила дівчина. — Я буду дуже вдячна вашій дружині… і вам.
— Добре, тоді я подзвоню вам сьогодні ввечері, — пообіцяв чоловік.
Михайло Романович не перебивав їх. Він подивився на Сергія Андрійовича й тихо сказав:
— Вітаю. Радий бачити, як твоє життя налагодилося.
— Дякую тобі, Михайле, — щиро відповів той.
— Друзі, — звернувся Сергій Андрійович, — я запрошую вас сьогодні ввечері до себе на вечерю. Відсвяткуємо.
— Стасе, Ганно, ви ж не проти? — запитав Філатов.
— Звісно, ні, — одночасно відповіли дівчина й чоловік.
— Із задоволенням, — посміхнувся Зарецький. — Тоді до зустрічі. Зараз мушу йти.
Він попрощався й вийшов.
Михайло Романович підійшов до Ганни:
— Вітаю вас.
— Дякую вам… Ви дуже багато зробили, щоб допомогти, — щиро сказала дівчина.
— Та що ви, Ганно… Я був радий допомогти, — відповів він із теплою усмішкою. — До вечора.
Чоловік попрощався й пішов.
Ганна повільно рушила інвалідним візком до виходу. Поруч ішли Сергій Андрійович і Стас. Уже за кілька хвилин вони були біля дверей суду.
Щойно вони вийшли на вулицю, до них одразу кинулися журналісти.
— Ганно, скажіть, будь ласка, чи задоволені ви вироком суду?
Стас хотів закрити її від натовпу, але вона тихо сказала:
— Усе добре, любий… я скажу.