Розділ 410

У дівчини від сильного хвилювання закрутилася голова, і вона закрила очі.
— Ганно, — звернувся суддя, — можемо зробити перерву?
— Все добре, — тихо відповіла вона, — ваша честь, можна вас попросити…?
Вона з благанням подивилася на головуючого.
— Так, звісно, — погодився суддя.
Вона поглянула на Сергія Андрійовича:
— Тут у залі мій батько, він лікар. Його підтримка зараз для мене дуже важлива. Можна він сяде поруч?
Сергій Андрійович, почувши слова «мій батько», був зворушений.
— Я не заперечую, — сказав суддя.
Дівчина подивилася на Філатова та промовила:
— Тато, будь ласка… будь ласка, сядь біля мене.
— Дякую вам, ваша честь, — додала вона.
Сергій Андрійович підійшов і сів поруч із Ганною.
— Все добре, моя хороша, — тихо сказав Філатов, стискаючи руку дівчини.
— Дякую тобі, тату… — тихо відповіла Ганна.

Суддя звернувся до підсудного:
— Розкажіть вашу версію подій.
— Шановний пане суддя, — роздратовано відповів Юрчишин. — Все, у чому мене тут звинувачують, — повна маячня. Того дня мою машину вкрали, і я не поспішав до суду, бо я людина забезпечена.
— Сядьте, Валентин Валентинович. Шановне панство, думаю, час переходити до допиту свідків, — сказав суддя.
— Так, ваша честь, — відповів представник обвинувачення.
— Першим прошу запросити свідка Ковальова Михайла Романовича.
— Пане Феклікстов, не заперечуєте?
— Ні, ваша честь, — відповів він.
— Добре. Пане розпорядник, запросіть першого свідка, — швидко додав суддя.
Михайло Романович увійшов і сів. Суддя, добре знаючи свідка, для процедури запитав:
— Будь ласка, назвіть ваше ім’я та по батькові.
— Ваша честь, я Ковальов Михайло Романович, мені 55 років. Наразі обіймаю посаду генерального прокурора України.
— Свідку, вам добре відомо, що ви повинні говорити лише правду. Присягаєтеся казати правду? — запитав Дмитро Сергійович.
— Так, присягаю казати правду, — відповів свідок.
Ємільянов підвівся, подивився на свідка і сказав:
— Повідомте, будь ласка, суду інформацію по цій справі.