Розділ 396

Я також відповів Стас, тримаючи погляд на дружині та ніжно торкаючись її руки. Дівчина з любов’ю дивилася йому в очі, глибоко вдихнула і тихо промовила:
— Мені дуже добре з тобою. Жити без тебе не можу.
Щиро наголосила вона, і Стас відчував, як її слова зворушують його серце. Йому хотілося захистити її від усього світу, відчувати, що вона поруч — і це робило його сильнішим.
Сергій Андрійович зайшов до свого кабінету, закрив двері, налив собі коньяку та випив келих. Напруга трохи спадала, але його погляд залишався серйозним.
Цього разу він знову зірвався.
— Ти слабак, Філатов, — тихо промовив літній лікар.
— Роботово… Ганно… боляче… — прошепотіла вона, відчуваючи, як її тіло пронизував гострий біль у хребті. Кожен подих здавався важким, і вона стискала ковдру, намагаючись стримати біль.
Стас різко підвівся:
— Кохана, потерпи.
Він подзвонив Філатову, який був на першому поверсі, і голосом, сповненим тривоги, сказав:
— Професоре, Гані погано.
Сергій Андрійович миттєво піднявся сходами до кімнати. Дівчина важко дихала, стискаючи ковдру, відчуваючи, як біль пульсує по всьому тілу. Стас поруч напружено спостерігав за нею.
— Ганочко, потерпи, — тихо промовив Сергій Андрійович. Його голос був спокійним, але впевненим.
Стас обережно допоміг їй перевернутися, а Сергій Андрійович почав робити масаж. Його руки були ніжні, але впевнені — турбота відчувалася в кожному дотику.
Він поступово розслаблював м’язи.
— Дуже боляче… — тихо сказала дівчина. Її голос тремтів від напруги.
— Знаю, моя хороша, — м’яко відповів лікар. — Спробуй розслабитися і дихай. Я тобі зараз допоможу.
— Моя хороша, зараз тобі трохи краще? — запитав він, дивлячись на неї з турботою.
— Так, набагато легше, — тихо відповіла дівчина.
— Дякую вам… — додала вона, і в її голосі звучала щира вдячність і довіра.
Сергій Андрійович продовжував масаж, обережно обходячи місце набряку. Кожен його дотик викликав у Ганни змішане відчуття болю і полегшення, а Стас поруч тихо підтримував її поглядом