Розділ 382

— Мені не стане краще, доки Сергій Андрійович не опритомниє, — сказала дівчина, дивлячись Стасу у вічі. — Я дуже боюся, що він помре… — зізналася вона тремтячим голосом.
Стас міцно тримав дружину за руку, не відводячи від неї погляду, і лагідно промовив:
— Кохана, я впевнений, що все буде добре. Професор обов’язково одужає.
— Дякую тобі за підтримку, — тихо сказала дівчина. — Я так рада, що ти у мене є, — наголосила вона. — Я кохаю тебе.
— А я тебе, сонечко, — м’яко відповів чоловік.
— Кохана, давай все-таки я дам тобі знеболювальні в таблетках, — сказав Полянський.
Вона погодилась. Стас простягнув дружині пігулки, вона їх випила й тихо промовила:
— Дякую тобі.
Тим часом злочинець уже був у під’їзді біля квартири Ганни та Стаса. Він тихо, обережно відкрив двері та увійшов.
Полянський і Ганна почули звук у коридорі. Стас миттєво встав і сказав:
— Я піду подивлюся.

Але вбивця з пістолетом зайшов до вітальні й направив зброю на Ганну.
Ганна дивилася на пістолет, спрямований на неї. Вона була у стані шоку, усе всередині стислося, біль у хребті став сильніший.
— Ви хто?.. Не треба… — злякано прошепотіла вона.
Стас подивився на злочинця і тихо сказав:
— Не роби цього. Не чіпай її.
Той грубо кинув:
— Закрий рота! Не тебе замовлення… не було тільки на дівку!
Він уже збирався натиснути на гачок, але раптом його погляд ковзнув нижче — на інвалідний візок.
Чоловік при мружився, не опускаючи пістолета, й запитав:
— Ти що… не можеш ходити?
— Так… — тихо відповіла дівчина, дивлячись на нього.
— От халепа… — пробурмотів він.
«Чому цей адвокат мені не сказав?» — подумав чоловік про себе.
— Я інвалідів не чіпаю, — хрипко мовив він.
На мить у кімнаті запала тиша.
— Я зараз спокійно піду. А ви не будете викликати поліцію.
Стас мовчки дивився на нього, не опускаючи рук.
— Зрозуміло?! — грізно крикнув злочинець, міцніше стискаючи пістолет.