Розділ 349

Юрчишин уважно подивився на капітана, ніби зважуючи кожне слово. Потім підійшов ближче й різко вигукнув:
— Ваші звинувачення — повна маячня!
— Ви знаєте, хто я? — холодно запитав Павло Валентинович. — Усвідомлюєте, які це може мати для вас наслідки?
Його обличчя було сповнене злості.
— Я не радив би вам так себе поводити у вашому становищі.
— Пане Юрчишин, — спокійно відповів капітан.
— Капітане, ви робите дуже велику помилку, за яку заплатите високу ціну, — погрожував Павло Валентинович. — Я подзвоню своєму адвокату. За годину я буду вдома, — з усмішкою додав він.
Юрчишин швидко набрав номер адвоката — Феклістова Альберта Робертовича, якого в народі називали людиною, в якої немає нічого святого.
— Альберте, негайно до мене, — наказовим тоном кинув він.
— Ваші рухи, — так само спокійно відповів капітан.
Коли той надягнув на нього наручники, Юрчишин зі злістю прошипів:
— Я тобі це згадаю, колишній капітане…

Поліцейські вивели його з будинку, посадили до службового автомобіля та повезли до поліцейського відділку.
Тим часом Олександр Володимирович викликав до себе слідчого, якого планував призначити у справі Ларенюка Івана Івановича. Це був чоловік середніх років, високого зросту, з трохи втомленим поглядом.
— Дозвольте, пане майоре, — промовив він, заходячи до кабінету.
— Проходь, Іване Івановичу, — кивнув Олександр Володимирович. — Чув про справу, яку взяв під особистий контроль сам генеральний?
— Ви про справу, де відомий бізнесмен наїхав на дівчину, внаслідок чого вона стала інвалідом? — уточнив слідчий.
— Саме так, — відповів майор. — Я хочу, щоб ти взяв цю справу.
Він зробив коротку паузу й додав жорстко:
— Це не прохання. Це наказ.
— Слухаюсь, пане майоре, — відповів Іван Іванович.
Олександр Володимирович простягнув йому теку з документами.
— Ось матеріали справи. Ознайомся уважно.
Слідчий підвівся.
— Дозвольте йти?
— Йдіть, — коротко відповів майор.
Слідчий вийшов із кабінету.