Розділ 294

— Ганочко, прошу, не плач, — тихо мовив Сергій Андрійович. — Спробуй заспокоїтися… зроби глибокий вдих, добре?

Вона підвела на нього заплакані очі й слухняно виконала його прохання.

— От так… молодець, — м’яко сказав лікар.

Дівчина трохи заспокоїлася, її дихання вирівнялося.

— А тепер, Ганночко, спокійно розкажи мені, що сталося, — тихо додав він.

— Сергію Андрійовичу… — почала Ганна тремтячим голосом. — Я хотіла дозволити йому… доторкнутися, поставити катетер.
— Сьогодні Стас допоміг мені прийняти душ, і я змогла побороти сором, — тихо пояснила вона. — Я думала, що зможу і зараз… дозволити йому це зробити. Але я не знаю, що зі мною. Коли він усе підготував — мене накрила паніка. Страх… і сором… — зізналася Ганна, ледве вимовляючи слова.

Продовжила говорити вона тихим голосом:

— Сьогодні був такий прекрасний день… Наші стосунки міцнішали, — сказала Ганна. — Я справді вірю йому. Але не розумію, чому не можу…

Вислухавши дівчину, Сергій Андрійович тихо промовив:

— Моя хороша, твої почуття абсолютно нормальні. Сором виникає через те, що ти не можеш задовольняти фізіологічні потреби самостійно. Тобі потрібен час, щоб спокійно дозволити Стасу допомагати тобі в цих делікатних речах.

Дівчина подивилася йому в очі і тихо промовила:

— Так, дякую вам, лікарю… ви маєте рацію.
— Але я боюся, що Стас образився на мене, — прошепотіла вона, відводячи погляд.
— Знаєте, лікарю, коли ви робите мені цю процедуру, я не відчуваю ані страху, ані сорому, — додала вона.

— Дякую тобі, рідна, — м’яко сказав літній чоловік. — Я впевнений, настане день, коли ти почуватимеш себе спокійно, навіть коли Стас допомагатиме тобі в таких делікатних речах. Не все відразу… адже ти вже дозволила йому допомогти прийняти ванну.

— Ганочко, завжди, будь ласка, — відповів Сергій Андрійович з посмішкою. — А тепер тобі час відпочивати, вже дуже пізно.

— Так… але щось Стаса довго не має, я хвилююсь, — прошепотіла вона.

Вона взяла айпад і набрала номер Стаса, але той не відповідав. Хвилювання Ганни ставало сильніше.