Розділ 223

— Рада знайомству, — тихо промовила дівчина. Вона намагалася посміхнутися, але напруга в повітрі була відчутна.

Володимир Павлович подивився на неї уважно: — Вибачте, що з вами сталося.

— Тато, прошу, не зараз, — заперечив Станіслав.

— Все добре, — відповіла дівчина, намагаючись приховати хвилювання. Вона підвела очі до батька Стаса: — Мене збила машина.

— Що кажуть лікарі? — запитала Алевтина.

— Мамо, досить, — намагався зупинити жінку Полянський.

— Коли ви знову зможете ходити? — спитав батько.

Дівчина змарніла і тихо промовила: — Я більше ніколи не буду ходити.
Ці слова звучали для неї як вирок, поставлений лікарями.

— У мене перелом хребта, — зізналася вона, ледве чутно.
Її погляд досі залишався опущеним.

— У такому випадку у вас із нашим сином не може бути жодних стосунків, — відповів Володимир Павлович.

Він раптово підвівся.
— Батьку! — намагався заперечити Станіслав. Розмова закінчено відрізав чоловік і кинув слухавку.

— Вибач, — мовив Стас.

Дівчина закрила обличчя руками і тихо промовила: — Так і думала…

— Все налагодиться, — намагався заспокоїти її молодий чоловік.

— Зрозумій, ми не можемо бути разом! — вигукнула Ганна, ковтаючи сльози.

— Відвези мене до Сергія Андрійовича, — прохально сказала вона.

— Ганочко, не кажи так, — відповів Полянський. — Навіть якщо вони проти, для мене це нічого не значить. Ти все одно станеш моєю дружиною.

— Ні, цього не буде, — відказала дівчина. — А зараз… я хочу додому.
— Гано, я дуже кохаю тебе… — його голос тремтів, сповнений щирості.
— Стас… я більше не хочу говорити, — її тон залишався холодним, а очі не піднімалися на нього.

Дорогою до квартири Філатова чоловік та дівчина мовчали. Коли вони підійшли до дверей Сергій Андрійович відкрив двері та по їх виразу обличчя зрозумів що щось сталося. Стас прошу йди попросила Гана але Поляньскій продовжував стояти Сергій Андрійович будласка відвезіть мене в кімнату шось мені не добре зізналась дівчина.

Так звісно відповів Філатов він допоміг їй дістатися до вітальні та  лагтти на диван.