Розділ 219

Сергій Андрійович уважно вислухав Ганну і відповів:
— Ганочко, після того, як ти станеш дружиною Полянського, твоє життя зміниться. Тобі потрібно навчитися довіряти йому, тоді тобі буде легше просити Станіслава допомагати тобі.

Філатов подивився на дівчину і запитав:
— Ти кохаєш його?

Дівчина тихо відповіла:
— Дуже.

— Тоді довір Станіславу свої труднощі, так само, як ти довіряєш мені, — сказав лікар.

— Дякую вам, ваші поради, як завжди, мудрі, — тихо промовила дівчина.

— Добре, час спати, вже пізно, — сказав Філатов. — На добраніч, моя хороша.

— Так, звісно, — відповіла дівчина і, після короткої паузи, додала: — Сергію Андрійовичу, дякую вам за все. Хочу, щоб ви знали: ви для мене завжди є і будете найріднішою людиною у світі.

Вона говорила м’яко, щиро, з глибокою повагою.

— Ганночко, дякую за ці слова, — тепло відповів він. — До завтра, — додав чоловік, посміхаючись, і вийшов до іншої кімнати.

Наступного дня Полянський, швидко одягнувшись, поїхав до коханої. Для Ганни він купив великий букет червоних троянд.
Коли двері квартири відчинив Сергій Андрійович, молодий чоловік усміхнувся:
— Ви тут як тут, — мовив Філатов.
— Прошу, — жартівливо додав літній лікар.

Станіслав увійшов до вітальні. Дівчина сиділа у своєму інвалідному візку, замріяно дивлячись у вікно.
Він підійшов до неї, присів на корточки, щоб бути на одному рівні, подивився їй у вічі з любов’ю та простягнув букет:
— Привіт, люба, — це тобі, — сказав Полянський.

Ганна узяла букет, просто понюхала його та, усміхнувшись, сказала:
— Привіт, Стас! Дуже рада тебе бачити. Дякую за квіти, вони прекрасні.

Станіслав усміхнувся у відповідь, його погляд став м’яким і лагідним.
— Ганусю, — промовив він спокійним голосом, — сьогодні я по відеозв’язку познайомлю тебе зі своїми батьками. Вони дуже цього хочуть.

Дівчина трохи розгубилася й опустила очі.
— Ти справді хочеш представити мене рідним? — тихо перепитала вона.

— Авжеж, — лагідно відповів Станіслав, взявши її руку в свою. — Ти в недалекому майбутньому станеш моєю дружиною.