Глава 14

Ярослав

Зайшовши в заклад, одразу побачив свого друга. Сашко стояв біля більярдного столу з києм, але, помітивши мене, попрямував на зустріч. 

— Привіт, друже, — мовив до нього, і ми потисли руки.

— Давай візьмемо щось випити і зіграємо, — запропонував.

— Давай, — погодився і сів на зручне м'яке крісло.

Я погортав меню і все ж не вибрав там нічого нового, а замовив віскі з льодом. Мартиновський запропонував замовити ще якісь закуски, і я погодився, бо трохи зголоднів.

Вдома ще не зовсім розібрався з кухнею і де що лежить. Тому плюнув і пішов, не випивши навіть кави. Добре, що спромігся знайти стакан і випити води. Дівчина з агентства, що мала допомагати з прибиранням, захворіла, а я не хотів заморочуватись з вибором іншої.

Наше замовлення принесли, і ми випили за зустріч.

— Ми справді стали рідше бачитись, — сказав Сашко.

— А коли з'явиться малюк, будемо ще рідше.

Після дружньої розмови, ми зіграли кілька партій американського більярду. Тоді знову сіли за столик, щоб перейти до справ.

Я дістав з внутрішньої кишені піджака телефон, щоб перевірити, чи немає пропущених дзвінків. А ще я намацав там конверт, про який вже й забув.

— Що це в тебе? — запитав друг.

— Коли виходив з дому, кур'єр вручив цього листа, тож взяв з собою.

Гадки не мав, що це за лист, ще й без адресанта. Не довго думаючи, розкрив конверт. Всередині був ще один конверт, але вже темно-зелений з блискітками. Я подумав, що це якась реклама і запхав його назад в пальто.

— То ж що ти вирішив зі своєю старою компанією? — продовжив розмову Сашко.

— Я от власне, хотів з тобою порадитися. Чи є сенс повертати собі компанію? Чи я більше витрачу ресурсів, щоб її відновити? Може, ну його, і продовжувати розвивати "Фалькон"? Та з іншого боку, багато сил і ресурсів вкладено в мою колишню фірму.

— Що ж тобі сказати, друже? По документації я тобі розказав детально, як це зробити, а от що з цього вийде? Я не спеціаліст на рекламному ринку.

Я глянув на друга, який відкушував брускету з лососем, і бачив в його очах якусь надію.

— Але, — продовжив, — знаю такого, і він найкращий. Я дам тобі контакти. Скажеш, що від мене.

— Гаразд, пізніше зателефоную. Дякую тобі.

— І ще одне, він не відповідає на дзвінки, тому одразу пиши. 

— Щиро дякую, — мовив, піднявши стакан.

— Будь ласка.

Ми допили весь вміст і поставили пусті склянки на стіл.

— Може, ще?

— Ні, в мене ще тренування.

Ми ще трохи поговорили про бізнес та особисте і розійшлись. Мартиновський -  до дружини, а я -  в поки що пусту квартиру. Навіть було трохи незвично, що така тиша. Поки жив у батьків, то вже звик, що вдома завжди хтось є. Приходив з роботи чи з тренування, і всі разом вечеряли. Я трохи сумуватиму за цим. Але ж я завжди можу завітати до батьків у гості. Їм добре разом, і вони є один в одного.

Лише нещодавно я переосмислив їхні ідеальні, як мені здавалося, стосунки. Ніщо їм з неба не впало. Вони будували свою сім'ю по цеглинці, тож будинок вийшов міцний. А що потрібно для стійкого будинку? Саме так —  фундамент. Я вже побудував бізнес. Вдруге. Житло теж є. Загалом матеріальна сторона не є проблемою. Тож треба попрацювати над іншою. Назвемо її духовною.

Раніше не надавав цьому ніякого значення і не задумувався про те, які в мене цінності. Я дуже хочу, щоб однією з них була чесність. Можливо, це саме той фундамент, на якому ми з Лілією зможемо побудувати нашу сім'ю? Та вона чомусь не хоче бути чесною з собою. 

Поки складав сумку і роздумував, отримав повідомлення від тренера. Він написав, що не зможе бути на тренуванні, але буде заміна, щоб ми приходили.

Коли виходив з дому, чомусь знову згадав про загадковий конверт. Подумав, що рекламу не приносить кур'єр. Тому поки прогрівав автівку, розірвав гарний зелений цупкий папір. Дістав звідти картку з надписом красивим каліграфічним шрифтом. І лише тоді я зрозумів, що це запрошення на весілля Мирослава та Світлани. Я був шокований. Чорт. Невже все це дійсно правда? Моя колишня дружина і мій колишній друг. Хто б міг подумати?

Спочатку хвиля злості і роздратування накрила мене. Але потім дуже швидко мене відпустило. Не могли б ми бути щасливими разом. Які ж вони зухвалі. Як могли додуматись запросити мене на весілля? Після всього, що я через них натерпівся. Одна краща іншого.

Нарешті мотор прогрівся, і я поїхав. Вечірня дорога сприятлива до думок. Я зрозумів, що їхнє щастя дратувало мене лише тому, що я дуже сильно вже хотів свого. Я хотів, щоб ця проста щира дівчина, яка зараз грається в круту міську діву, стала моєю. Адже саме її щирість та наївність мене підкупили. Нехай зараз ці риси вона ховає за маскою байдужості та зверхньості. Вони у неї є.

Так хочеться зробити для неї все і дати їй все. Та що вона собі придумала? "Між нами все скінчено". От дурепа. Невже вона думає, що так просто позбудеться мене. Невже думає, що після її слів дам їй спокій. Я ж знаю, що вона кохає мене, тільки чомусь ускладнює собі життя. Чи то  всі дівчата так роблять, чи то тільки Ліля? Нічого, нічого. Я свого досягну. Ця пекуча квітка буде моєю. І вона сама цього захоче. Нікого змушувати не буду.

Досить з мене контрактів, не платитиму більше за супровід, за почуття чи їх видимість. Котися все під три чорти. Віднині важливо лише те, що я хочу і як я цього хочу. А хто що подумає? Не моя проблема.

Я вже хотів стати з кимось в спаринг, щоб випустити з себе всю пару, та лише під'їхав під клуб. Зайшовши до роздягальні, нікого не побачив. І не дивно, бо ,згідно з годинником, вже  хвилину йде тренування. Щось я з цими роздумами забував натискати газ, коли їхав. Швидко переодягнувся і забіг у залу. Думав, що несподіванки на сьогодні закінчились, але ні. З одного боку стояли хлопці, а навпроти них стояв той самий шмаркач Кирило, що крутив голову Лілі.