Глава 6

Ліля 

Яке ж було моє здивування, коли біля під'їзду я побачила Кирила. Обійняла, поцілувала, як і належить дівчині. Потім познайомила Катю і Кирила. Ми зайшли до квартири. Поки Катруся мила руки, я тихо звернулася до Кирила.

— Ти ж ніби мав приїхати лише через два тижні.

— А хіба ти не рада? Я думав ти будеш щаслива. Ти ж сумувала за мною?

— Звісно, сумувала, — відповідаючи, намагалася не дивитися йому в очі, — І звісно, що я рада, просто не сподівалася так рано…

— І я сумував за тобою.

Катруся зайшла і зніяковіло сіла біля нас. Я поставила на стіл печиво, чай. Коли сіла і сама, Кирило схопив мене за руку. Виривати її було б нечемно, хоча сидіти так поруч з дівчиною, якій чи не вперше довелося зіштовхнутися з дорослими розчаруваннями, з брехнею, та з шахрайством було якось ніяково.

Ми трохи так посиділи, в незручній тиші.

Кирило мовчав, бо не знав, що сказати, адже Катруся для нього геть чужа. До того ж я вирішила не вдаватися, хто вона мені. Дівчина сиділа понура, бо намагалася прийняти жорстоку реальність. І я, якій просто не було куди подітися з власної крихітної квартирки. Я ще долила всім нам окропу в чай. Але Катя відмовилася, зіславшись на те, що день був насичений подіями, вона втомилася і хоче спати.

Поки дівчина милася та чистила зуби, я постелила їй на розкладачці у своїй кімнаті. З душу вона вийшла трохи в кращому гуморі, але поговорити не вийшло, бо сказала, що спатиме. Що ж, я вирішила відкласти все до завтра і залишити дівчину у відносній самоті. Хоча б з Кирилом зможу нарешті поговорити. Він точно не заслуговує від мене подібної поведінки. Вийшла на кухню та сіла поруч.

— Як твої збори?

— Як, як? Як завжди. Навіть на дзвінок тобі часу не було, геть вимучили. Але тепер я поруч. І він потягнувся за поцілунком. Тут же йому здалося, що одного поцілунку мало, і дбайливо пересадив мене до себе на коліна.

— Я так сумував, — прошепотів мені в самі губи і продовжив цілувати. Цей поцілунок говорив про те, що він явно хоче більшого. Та я згадала, що в мене гостя і про те, що майже до ранку буду змушена готуватися до сесії.

— Ммм, я теж. Але давай не сьогодні. Мені сесію перенесли.

— А чому мені не сказала? Я ж геть не готовий. А на коли?

— Не хвилюйся ти так, то лише мені все перенесли. На вимогу компанії, де я проходитиму практику.

— Як тобі добре, ти вже навіть маєш куди піти на практику.

— Ти жартуєш? В мене з понеділка сесія починається.

— Так скоро? — трохи здивовано і з сумом запитав.

— Так, а що?

— Та в неділю свято на честь моєї старшої сестри, я сподівався ти підеш зі мною?

— Але ж чому ти не сказав раніше?

— Я поїхав, а додзвонитися ніяк не міг.

Я геть розгублена дивилася на засмученого Кирила й розуміла, що не можу кинути його ось так.

— Ну, будь ласка! А я б міг допомогти тобі. Тільки кажи, з чим треба?

— Добре. Але зараз ти мусиш піти, щоб я могла готуватися.

— А може, я тобі просто зараз можу чимось допомогти чи зарадити? — запитав надто інтимно, і я розуміла, що йти він ой як не хотів. Про це говорили і його штані. Тому у відповідь лише суворо глянула на нього.

— Ти ж знаєш, що з цього діла не буде. А в мене і справді мало часу.

— Добре, добре, — і я хотіла встати з його колін. Та він притягнув мене лише на мить, щоб палко поцілувати й відпустити.

— Добре, тоді мені, мабуть… Краще зараз піду, бо не знаю, чи зможу стриматися.

— Завтра ввечері за тобою заїду, будь готовою, — говорив, поки взувався.

— Добре, буду. До речі, дякую за квіти, вони прекрасні.

Кирило здивовано глянув на мене: — Які квіти?

— А хіба не ти замовляв квіти?

— Я нічого не замовляв.

— Забудь. Мабуть, кур'єр помилився адресою, — збрехала, дивлячись йому просто в очі. Хоча я вже точно знала від кого були квіти.

— То я побіг?

— Ага.

Наостанок він чмокнув мене в лоба і бігцем спустився сходами.

***

Я пізно лягла спати, і вставати було вкрай важко. І прокинувшись, я не почувалася бадьорою, навіть після третьої чашки міцної кави. Але роботи було ще багацько, і я мусила все встигнути.

Катруся встала, і я дозволила їй поснідати будь-чим з холодильника чи зробити собі сніданок. Вона посмажила омлет та приготувала тости з чаєм. Зробила порцію і для мене. Ходила все ще сумна  і попросила не чекати обіду, а відвезти її вже на автостанцію, щоб сіла на вранішній автобус. Я була не проти посадити її на автобус раніше, але спочатку вирішила поговорити і поділитися власним досвідом. Ми все ще сиділи за столом, коли я несміло почала розмову.

— Знаєш, а ти дуже нагадуєш мені мене. Я була такою ж довірливою, ще якийсь рік тому. Думала, що всі люди обов'язково добрі, а якщо вже вони й злі, то я обов'язково побачу це по їхніх очах чи міміці. Але так це не працює, люба.

— Але ж як так можна?

— Ось так буває. Просто будь уважнішою в спілкуванні з людьми. Якщо вчасно відкидатимеш весь непотріб, то залишаться тільки добрі та щирі люди.

— Як ти?

— А ти думаєш, що я добра та щира? А сама подумала про відношення до хлопця. Про те, що цілком усвідомлюю, що не кохаю його. Але він такий …Саме такий, як мені потрібен. Бо вже раз я зустрічалася не з тим хлопцем, і він залишив мені лише болючі спогади та розбите серце.

— Завдяки тобі я здійснила свою мрію, побачила Львів.

— Колись це було і моєю мрією, — задумливо мовила.

— А тепер ти живеш у Львові.

— Так,і справді, зрештою, він прийняв мене, і тепер я його частина.

— Я теж так хочу! — із запалом в очах, який ні з чим не сплутати, мовила дівчина.

— І все у тебе буде, якщо йтимеш до мети. А тепер, якщо не хочеш спізнитися на автобус, треба збиратися.

І дівчина відразу зникла в кімнаті, щоб зібрати небагаточисельні речі. Я тим часом вирішила приготувати їй кілька канапок в дорогу.