Глава 5

Ярослав 

Вчора увечері мені подзвонила Аліна і просила, щоб сходив з нею за сукнею для вечірки. Я вирішив, що це гарна ідея, бо заодно матимемо можливість обговорити деталі. А зокрема — її поведінку. Доведеться їй на вечір приборкати свій розпусний характер та побути слухняною і благочестивою пані.

Зустріч була призначена ближче до обіду, а в офісі можуть на пів дня і самі собі дати раду. Тому я дозволив собі зранку забити на роботу і поспати зайву годину. Цей сон виявився необхідністю. Бо останнім часом я багато працював, регулярно займався спортом, а ще частіше думав про Лілю. І саме це бентежило найбільше.

Ці думки заважали зосередитися, думати, вільно дихати. Я прагнув її побачити, торкнутися, заволодіти нею. Та це нічого, ще якийсь нещасний тиждень, і ми будемо бачитися ледь не щодня. А там я вже зорієнтуюся.

Я дозволив собі ще кілька хвилин повалятися в ліжку, закутавшись в ковдру з головою. Потім думки про Лілю звернули геть не в те русло, і я остаточно зрозумів, що пора починати день.

Що може бути краще ранкової кави й гарячого душу? Звісно, що мамині млинці. Скільки б я не стверджував, що мені сніданок готувати не обов'язково, бо вже давно не школяр, вона все одно вперто вставала зранку раніше за мене і готувала щось дуже смачне. А я обожнював насолоджуватися цими ароматами та затишною атмосферою.

В такі моменти я думав про те, що я б хотів перенести багато чого з сім'ї моїх батьків вже у свою молоду сім'ю.

Голову знову наповнювали непрохані думки про минуле. Свєта ніколи не стояла біля плити і не виготовлювала, не збирала зранку коханого на роботу і ритуально не цілувала на порозі.

Тільки відкинув одні думки, в голову постукали інші. Ліля, така щира та усміхнена, така цікава до всього і ще не зіпсована життям. Вона, здавалося, випромінює сонячне світло і заряджає добром. А що я їй у відповідь? Та я ніколи більше не дозволю собі так з нею розмовляти, як тоді. А якщо це станеться, то хай краще мені відітнуть язика. Я б так і сидів, думаючи про минуле та шкодуючи себе, якби не татко, що вийшов до сніданку.

— Щось ти сьогодні пізно, сину, — першим озвався до мене.

— Та трохи графік змінився.

— Смачного.

— Дякую, та я вже завершив, ось тільки сік доп'ю, і піду.

Але ніхто з них мене вже не чув, бо мама біля тата як квочка почала витися. Поклала таріль, вилку, свіжі млинці і налила кави. Він посміхнувся до неї, а вона йому у відповідь. Подякував та ніжно поцілував її руку. Вона поклала йому млинця.

В цій сім'ї, скільки себе пам'ятаю, панувала любов. Спілкувалися без ненависті, крику чи відрази. І я був щасливий, що міг бути частиною такої сім'ї.

Я майже допивав свій сік, мати встала до плити, а тато, з'ївши кілька млинців та випивши за цей час вже другу філіжанку кави, знову звернув увагу на мене.

— То що, сину, ти не передумав щодо риболовлі?

— Пробач, на цьому тижні ніяк не вийде, давай іншим разом.

— Та я вже казав, що то не є проблемою. Я завжди маю кого взяти з собою в компанію.

Мати на його слова невдоволено скривилася, від чого стала ще милішою. Її давно сиве і через це фарбоване білою фарбою волосся, було зібране шпилькою. А зморшки, як не дивно, їй навіть пасували. Їм обом вже за шістдесят, бо я був пізньою дитиною. Але це ніколи не заважало їм бути молодими в душі.

— Ну хоч раз пішов би з друзями, як всі інші чоловіки, не знаю, напився б там.

— Та яке там, я вже давно не в тому віці.

— Ма, дякую за сніданок. Він, як завжди, просто найсмачніший.

— Гарного дня, — і вона підставила щоку, як робила майже завжди.

***

Коли Аліна подзвонила зранку, ми вирішили, що краще спочатку зустрітися в кафе, щоб обговорити всі деталі. І ось все як завжди. Я вже пів години чекаю на неї, а вона добряче спізнюється. Ще через десять хвилин двері рипнули і з'явилася елегантна білявка в куценькій шубці. Вона мило посміхнулася, сівши поруч.

Потягнулася за поцілунком, але, побачивши мій погляд, чмокнула лише в щоку. Підійшов офіціант, вона віддала йому свою шубку. Ми обоє на неї глянули, але зрештою офіціант мовчки забрав її шубку і повісив поруч на вішак. Дівчина мило йому посміхнулася, наче і не зрозуміла, що не так. Зробила замовлення.

— Ти взагалі хоч розумієш, що сильно спізнилася?

— Звісно. Давай приступимо до головного, що я маю робити?

Вона так і не вибачилася за спізнення, тому я перейшов до розмови.

— Завтра я заїду по тебе о п'ятій. Ми їдемо на день народження, і це все ,що тобі треба знати. Обов'язкова умова: ти маєш поводитись чемно.

— Я сама чемність та благопристойність.

— Ага, аякже.

Аліні принесли каву, і поки вона її без поспіху попивала, я поглядав на годинник. Бо перед роботою знову мав заїхати в пентхаус, де все ще тягнувся цей нескінченний ремонт. Зрештою, я сплатив рахунок, залишивши офіціанту гарні чайові, і під руку вийшов з Аліною з кафе.

Здавалося, кожен львів'янин чекає, щоб почався той клятий сніг, але він ніяк не починався. На вулиці було сіро та волого.

Перш ніж Аліна, яку в душі вже кілька разів відматюкав, обрала сукню, нам довелося добряче попітніти. Ми обійшли всі крамниці міста з одягом, які вона називала модними та брендовими. В деякі навіть поверталися. Зрештою, Аліна спинилася на короткій чорній сукні, оздобленій червоними камінцями на глибокому вирізі. Але перш ніж обрала саме цю сукню, вона переміряла штук п'ятдесят подібних. На щастя туфлі вона обрала тут- таки, і всього лише з п'ятої примірки.

Ніколи не розумів цих дівочих закидонів з вибором сукні на один раз, на вибір якої йде не менше тижня. Знову згадав Лілю, сьогодні про неї щось взагалі часто думаю. З нею все було геть не так. Поки дівчина все ще метушилася, я згадав смішний випадок з Лілею, коли вона мало не затопила будинок. Від спогадів про її перелякане личко, розкуйовджене волосся і забагато оголених частин тіла, в мене в штанцях заворушилося. Тому, я поквапив дівчину, і вона таки нарешті пішла в напрямку каси. Розрахувалися, але Аліна забула сумочку, тому довелося ще раз прогулятися в інший кінець магазину. Хотів почекати її біля виходу, але вона потягла мене за собою. Поки йшов, думав про квіти і намагався уявити реакцію Лілі на такі подарунки. Чому так мало звертав увагу на неї, коли була поруч?