Глава 4

Ярослав 

Ремонт перебував на фінішній стадії. І я з самого ранку мав приїхати, щоб глянути, як майстри поклали плитку на підлозі та у ванній.

Дорогою заїхав по каву. Це зайняло ще якийсь час, і тепер я трохи спізнювався на ранкову нараду. Негоже керівнику спізнюватися, інакше, що я зможу сказати підлеглим, коли вони приходитимуть невчасно. А через напружену ситуацію на дорозі, ніяк не міг витягнути з кишені вібруючий телефон. Хтось міг би пожартувати, що це інтимний масаж за кермом, та ось мені було не до жартів. Бо сьогодні я всюди спізнювався.

 Колеги вже чекали на мене. Щоб трохи розрядити обстановку, я почав з доброї новини. 

—  Вітаю, — ввічливо привітався, намагаючись нагнати на себе серйозності, — я маю для вас гарну новину. -  Знаю, що всі ви доклали для цього багато зусиль, тому це наша спільна перемога. Загалом, ми розширюємося. Поверх над нами тепер теж наш. Тож вітаю вас. 

Я бачив щасливі посмішки та певне оживлення серед колег. Спочатку вони плескали, потім перешіптувалися. Я дав їм час поділитися цією радістю один з одним. Знав краще за інших, скільки зусиль до цього приклав кожен з них. Коли радісний гомін трохи притих, я продовжив. 

—  Але погана новина полягає в тому, що в нас ще більше роботи, —  знову веселий сміх і найголовніше щасливі обличчя.

—   Що ж, а тепер давайте працювати, бо ще не час святкувати. Ось коли відкриємо новий філіал, тоді гарно гульнемо.

Рекламникам я дав завдання розмістити об'яву про роботу на спеціалізованих для цього сайтах та зробити якісну рекламу. Також назначив відповідальних за проведення співбесіди. За цю роботу пообіцяв надбавку, тому протесту не почув, лише милі посмішки.

Зробивши все необхідне й першочергове, я вийшов на кухню, щоб передзвонити. Мартиновський слухавку взяв відразу, ніби чекаючи на мій дзвінок.

—  А ти що в президенти у нас балотувався? —  з серйозним тоном запитав друг.

—  Наскільки мені відомо, я не прагну такого кар'єрного розвитку. А чому питаєш?

—  То ж телефонував разів п'ять і ні разу не потрапив.

—  Пробач, у нас розширення, сповіщав колегам.

—  О, вітаю. Радію, що твої справи пішли вгору. Буде ще один тост на вечірці, та й просто чудовий привід напитись. Ти ж не забув?

—  Звісно, як я міг, —  відповідав впевнено і намагався придати голосу жартівливих ноток, але насправді згадав, що все ще не скасував риболовлю з батьком, яку ми запланували ще кілька тижнів тому.

—  Ти телефонував стільки разів лише через це? —  запитав, вдаючи, що дуже заклопотаний, а насправді думав про дзвінок до тата.

—  Власне, я ще хотів тобі дещо розповісти, стосовно ділової сторони нашої дружби, але не буду. Скажу на вечірці, а до того мучся.

—  Вмієш ти заінтригувати!

—  Скажи мені ще таке: ти ж не будеш сам на вечірці? Бо ми замовили місця з урахуванням тебе і плюс один. 

Чорт би його забрав, знає, як змусити мене до дій.

—  Ти ж казав, що свято буде скромне, кілька друзів, все тихо, по-домашньому.

—  Це все моя, ти ж знаєш її. Вона завжди як в одне місце заведена.

—  Не ображай її, вона гарна в тебе дружина.

—  І сам знаю. Ти б теж собі таку завести міг.

—  А це хіба собака, щоб її заводити?

—  Ти спочатку приведи, а потім поговоримо.

—  Знаєш ти з якого боку підступити, —  взяв на сміх друга.

А насправді думав про те, що маю до нескінченних справ та дзвінків ще одну.

—  Це професійна риса.

 На цьому і попрощалися. Після цього я зробив короткий дзвінок до батька. 

Люблю своїх батьків за те, що вони завжди розуміють і ніколи не пхають свого носа куди не слід. Навіть, коли повідомив, що з Свєтою в мене все і я продаю спільний будинок, вони не розпитували, не лізли, а просто були поруч.

Коли сказав батькові, що риболовля скасовується і що мені дуже шкода з цього приводу, він новину сприйняв спокійно. Лише й сказав, що то нічого. В нього є жінка, яка це хобі любить не дуже, але він не залишить їй виходу.

Наостанок сказав, що мати передає, що на вечерю вони з татом  йдуть в ресторан.     А я хай або теж йду з кимось кудись або хай сам готую. Та це мене не дуже засмутило. Більше я хвилювався стосовно наступного дзвінка.

А далі я мав подзвонити Аліні. І хоч як сильно не хотів цього робити, я вже набирав її номер. І хоч би як я не мав у планах показувати її друзям, через… Та власне через себе і свій дурний характер. Доведеться привести дівчину на вечірку в честь дня народження. “А може сказати, що вона захворіла, чи її машина збила?” —  і з яким обличчям я прийду.

Заспокойся і поговори з нею. Ти ж знаєш, що для неї гроші вирішують все. Тут питання в ціні.

—  Привіт, що, котик засумував без киці? — з порогу запитала Аліна тихим звабливим голосом. — Хочеш побачитись?

—  Привіт. Мені потрібна твоя послуга.

—  В будь-якому варіанті, —  грайливо мовила. Розцінки ти знаєш. 

—  Ще й сукню куплю, — погодився і почав пояснювати ситуацію. 

Все ще стояв на крихітній офісній кухенці і озирався як злодій, щоб ніхто не підслухав дуже навіть компроментуючу розмову.

—  Слухай, — серйозним тоном почав, даючи зрозуміти, що це не просто ігри в ліжку, — мені потрібно, щоб ти пішла зі мною на вечірку і там дуже переконливо зіграла мою дівчину.

—  Та які питання. Це буде тобі коштувати як звичайно, плюс два нулі, і звісно ж у валюті.

—  Ого, ну й ціни в тебе.

—  Ти ж хочеш переконливо?

—  Хочу, — чесно зізнався. А про себе думав:  "І кому потрібні такі ігри? Та ще й за такі гроші."

—  Ок, але ніч зі мною входить у вартість! — все ще намагався жартувати, хоч насправді було не до жартів.

—  Твої гроші, твоя музика…

—  Ок, тоді скину дату і адресу в смс. А краще приїдеш до мене, звідси я тебе відвезу.

—  Ммм, — солодким голосом пропищала, —  ти ще й покатаєш на машинці?