Глава 3

Ліля

Весь наступний тиждень я не могла ні на чому зосередитися. Я  намагалася переконати себе в тому, що зустріч випадкова. Я давно почала нове життя, нові стосунки. Та з голови не йшов Ярослав і те, як сильно він змінився, навіть погляд інший. 

Я намагалася думати про те, що тепер в стосунках з іншим чоловіком, та Кирило — майже мій одноліток. І на фоні старшого та недосяжного Ярослава здавався мені дитиною.

Підсвідомо я шукала поглядом сірий колір нового спортивного авто чоловіка. І навіть вночі прокидалася з думками про Ярослава, бо з тої ночі він майже постійно приходив до мене у сні і змушував думати про нього і хотіти його навіть там.

Кирила якось інстинктивно почала уникати, бо, здавалося, цим зраджую його. Сподівалася лише, що він ні про що не здогадується, а він, як на зло, все кликав гуляти. Добре, що хоч робота та навчання забирали всі сили й змушували відволіктися.

А ще я мусила підтягнути всі свої хвости і хвостики до зимової сесії, бо ж найкращим обіцяли практику, а для мене це можливість, якої не збираюся прогавити. Пора братися посилено за навчання, а хлопці та вечірки вже будуть потім.

Вирішила почати із завершення проєкту, який у мене замовили ще на тому тижні. Могла б, звісно, потягнути час, але якщо ти хочеш бути успішною, ніколи не обманюй сподівань клієнтів. Запрацювалася до глибокої ночі і навіть не відразу зрозуміла, що у двері дзвонять. Кого ж так пізно принесло?

—  Привіт, — стояв на порозі з широкою посмішкою Кирило.

—  Привіт! Чому так пізно?

—  Бо вже майже тиждень намагався тобі сказати, що їду на збори на цілий місяць, але ти ж навіть слухавки не брала, — з докором мовив.

—  Може, зайдеш?

—  Ні, я вже спізнююся, і до того ж знизу таксі чекає, там сумку залишив. Забіг попрощатися.

—  Пробач, все через цю роботу… —  намагалася виправдатися, розуміючи, що насправді свідомо уникала зустрічей, і по факту зараз брешу йому.

—  Не варто, все ок. Я намагатимуся телефонувати, але ж ти знаєш, це не просто, коли цілий день тренишся.

—  А що з навчанням?

—  Тренер напише заяву, все буде нормально.

—  Я рада за тебе, а хоч куди їдеш?

—  До Бельгії.

—  Ти молодець, я рада за тебе.

—  Ок, мушу бігти, люблю, — і поцілувавши мене в губи, він побіг сходами.

Я так і залишилася стояти в холодному коридорі, в одній нічній сорочці, з роздумами про те, чому я радію, коли мій хлопець їде на збори в іншу країну на цілий місяць.

Тільки-но я зачинила двері і сіла, намагаючись зосередитися на роботі, як у двері знову подзвонили. 

Я підірвалася, думаючи, що, мабуть, це Кирило. Може, забув щось сказати, або… Навіть не знаю, нащо він повернувся. Але біля дверей було порожньо, і мені навіть на мить здалося, що може я вже почала божеволіти, бо ж…  на килимку біля дверей стояв букет квітів. Я підняла його і пошукала в трояндах записку. Та, знайшовши маленьку рожеву картку і прочитавши її, була добряче збентежена.

Ярослав 

Я не міг думати ні про що інше. Всі мої думки були про неї. Ще гарніша, ніж я пам'ятаю. І так перелякалася, коли побачила мене. Невже лише такі емоції в неї викликаю?

Завдяки Кирилу, за яким цілий день слідкував на тому тижні, тепер знаю, де вона живе. І навіть квіти купив дорогою, та ще й записку встиг написати. Правда, ніяк не втямлю, для чого я це зробив. Та і як міг написати таку дурницю. Чи не налякаю її цим ще більше? Та в голові знову і знову прокручувалися слова, нашвидкоруч написані на клаптику паперу. 

“Я відчуваю, що ти все ще кохаєш мене і знай, що боротимусь за тебе. Твій Ярослав”.

Правда, поки не зрозуміло, з ким маю боротися, бо Кирило мені не конкурент. Та, перш ніж підкоряти дівчину, треба, щоб було куди її привести. А в пентхаусі наразі був ремонт.

Будинок я продав і, як справжнісінький шмаркач, тепер живу в батьків. Та історія з будинком і так, мабуть, затягнулася. Треба було його продати давно, а я все сподівався, що ми з Свєтою якось налагодимо стосунки і знову будемо жити “довго й щасливо”. Але цього не сталося, до всього, я ще й втратив через ці ілюзії Лілю.

Чи раз я думав про те, як би жили і що би я отримав, якби тоді тільки відмовився від минулого. Але хай це буде мені уроком. І якщо доля звела мене з Лілею вдруге, то я вже точно не впущу свого шансу.

Мотор в новенькому авто приємно муркотів. Дороги теж майже вільні, тож я трохи піднажав педаль газу. Треба оглянути, як залили підлогу, та погодити деякі зміни з дизайнером. А ще потрібно обрати колір для стін та умеблювання.

Одна лише думка про те, що скоро знову стану самостійним хлопчиком, тішила. Бо з батьками, звісно, добре жити, але я звик до самостійності. А якщо мені вже так сильно захочеться маминого борщу, то я завжди можу приїхати у гості.

 Швидкість, від недавнього часу, стала ще одним моїм хобі. Якщо чесно, останнім часом сам себе не впізнаю. Щось мене тягне на небезпеку. Одні лише тренування й змагання з боксу чого вартують? Та я не скаржуся, бо спорт багато мені дає і це не лише травми та синці. Інстинктивно потер розбиту брову, що все ще боліла. Добре, що хоч синець майже зійшов. 

Якщо говорити про зміни серйозно, то вони почалися з Лілі і завдяки їй. Вона просто ніяк не йшла з голови, а спорт та швидкість дали можливість хоч інколи відволікатися.

Я мав дівчину, але намагався про це не говорити з близькими чи друзями. Особливо, уникав розмови про стосунки з батьками. Не скажу ж їм, що в нас винятково ділові відносини. Точніше, це, мабуть, зветься по-іншому. Але якщо коротко: я їй гроші — вона мені секс. Знаю, що джентельмени так не чинять. Але я чоловік і маю свої потреби. І що робити, коли та, котру хочу, недоступна мені?

 Вона ще не знає про це, та скоро буде моєю. Вже розв'язую це питання. Я доб'юся її, підкорю її серце і змушу її хотіти мене, так само сильно, як і я прагну її. І ні, я не маніяк і не виношував цю ідею рік — саме стільки минуло з того дня, коли вона просто втекла і життя полетіло шкереберть.